Непрочитані листи 1941-го
Родинна пам’ять

Родина військовослужбовця Василя Прокоповича Титарчука із с. Мала Побіянка, що на Хмельниччині, не дочекалася його з війни. Старший сержант, помічник командира взводу 350-ї стрілецької дивізії 13-ї армії 1-го Українського фронту, 11 серпня 1944 р. загинув у боях за розширення Сандомирського плацдарму. Розшукуючи родичів воїна в Малій Побіянці, куди був адресований його лист рідним, від сільського голови Василя Глупака музейники дізналися, що сім’я не проживає в селі: «Ганна Матвіївна, дружина Василя Прокоповича, померла, а його синів, Мітю й Борю, я знав особисто, ми приблизно однолітки, свого часу товаришували. Але вони давно переїхали на Київщину, і контакти, на жаль, втратилися…». Географія пошуку звузилася і привела до м. Ірпінь, де мешкає онучка автора листа 1941-го Ольга Кучер – єдина, хто береже пам’ять про родину. З фронтовим листом дідуся музейники завітали до Ольги Дмитрівни напередодні Дня перемоги. Від неї дізналися, що бабуся Ганна Матвіївна більше заміжня не була, надто любила свого Василя. Померла, так і не дізнавшись, де саме похований її чоловік. Завдяки службі пошуку Національного комітету Товариства Червоного Хреста України лише в 1997 р. родині вдалося встановити, що В.П. Титарчук був похований у с. Злота (колишній повіт м. Сандомир), а в повоєнний час перепохований на військовому кладовищі в м. Сандомир на території Польщі, могила № 150.

Ольга Дмитрівна передала до музею документи, фото та чотири листи Василя Прокоповича, які він написав у 1944 р. за місяць до загибелі: «Ніби передчуваючи недобре, дідусь мало не щодня писав додому, турбувався про дружину, синів і дуже хотів жити…».

2019 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.