Непрочитані листи 1941-го
Світлий промінчик із минулого

«Добрий день, шановні мої Лєночка та дочка Маруся! Я швидко хочу повідомити вас, що я живий і здоровий, чого і вам бажаю у вашому житті. Я вже, Лєночка і ти, доцю, на своїй території, сьогодні тільки що прибув у Кам’янець, йшов три доби і трохи їхав на підводах, і будемо рухатися далі у напрямку Шепетівки. Що робити – не знаю, як буду там, то напишу листа… Бажаю всім всього найкращого. Вибачте, що мало. Лукаш, твій, доцю, батько…». Дочка Маруся більше ніколи не бачила батька. Навіть тоді, коли під натиском нацистів його частина відступала, він на кілька хвилин забіг у рідне с. Гуменне на Хмельниччині побачити рідних. А вона, 10-річна дівчинка, десь бігала, її не знайшли, а потім все життя жалкувала, що не побачила татка востаннє. На жаль, не дочекалася Марійка і цієї звісточки від нього. Лист Луки Івановича Глухого через понад 70 років знайшов його онучку Тетяну Поліщук. Нині вона проживає у Вінниці та старанно зберігає родинний архів Глухих. Зі спогадів бабусі та мами вона знає, що дідусь Лука під час відступу потрапив у полон, перебував у таборі для військовополонених під Уманню, зник безвісти: «Шкода, що я не знала дідуся, але з розповідей бабусі я його любила душею і серцем. І цей лист, як світлий промінчик з минулого».

2019 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.