Повернулися з небуття
Пам’ятати й шанувати подвиги захисників батьківщини завжди на часі

«Категорично не сприймаю дуже популярну нині тезу „не на часі”, – такі слова сказав Борис Дученко, член Всеукраїнської громадської організації «Закінчимо війну», який звернувся до музею з проханням допомогти встановити місце загибелі та поховання під час Другої світової війни Анатолія Недашківського. Інформація була потрібна, щоб знайти рідних воїна й надати її до Грузії. Там проживали родина однополчанина Недашківського – Амбросія Шенгелії, якого він врятував ціною власного життя в березні 1944 р.

Анатолій Недашківський вогнем із кулемета прикрив Амбросія, давши йому змогу зістрибнути до окопу. А йому самому куля ворожого снайпера влучила прямо в лоб. Цю подію занотував у своєму щоденнику врятований грузинський воїн.

У Документальному фонді з обліку людських військових втрат Житомирської області, що зберігається в музеї, було знайдено документи на двох Недашківських: Анатолія Пилиповича, 1918 р. н., із Чоповицького району, зниклого безвісти в березні 1944 р., та Анатолія Костянтиновича, 1922 р. н., із с. Дмитрівка Бердичівського району (червоноармієць 606-го стрілецького полку 317-ї стрілецької дивізії 18-ї армії 1-го Українського фронту), загиблого 30 березня 1944 р. й похованого в с. Дем’янівці, Дунаєвецького району Кам’янець-Подільської (нині Хмельницької) області.

Щоб дізнатися, хто з двох Недашківських врятував Шенгелію, рідні Амбросія з’ясували де він служив. То був у 606-й стрілецький полк. Так було ідентифіковано особу рятівника.

Б. Дученко залучив до пошуку директора Дмитрівської загальноосвітньої школи І–ІІ ступенів Бердичівського району, дізнався координати племінника загиблого Анатолія Костянтиновича – Петра Пилиповича, якому й повідомив про пошуки сім’єю Шенгелії родичів українського воїна-рятівника.

Петро Недашківський розповів історію своєї сім’ї. Родина мешкала в с. Дмитрівка Бердичівського району Житомирської області. У Костянтина та Василини Недашківських було четверо дітей: двоє синів – Анатолій і Пилип та дві доньки – Неокардія і Марія. Анатолій до війни працював на Бердичівському заводі з переробки шкіри. Не був одружений. Мати під час війни померла, батько загинув біля свого будинку від розриву снаряда.

На початку січня 1944 р., після звільнення с. Дмитрівка від гітлерівців, Анатолій був призваний до армії Бердичівським РВК Житомирської області. 7–12 березня 1944 р. рядовий А. Недашківський, кулеметник 606-го стрілецького полку, був учасником визволення населених пунктів Сміла, Уланів, Широка Гребля Хмельницької області.

У боях за с. Чеснівка Вінницької області, діставши завдання ліквідувати кулеметне гніздо противника, ризикуючи життям, він підібрався впритул до ворожого кулемета й знищив його гранатою. Затим відкрив шквальний вогонь по ворогові зі свого кулемета, допомігши наступові вперед свого підрозділу.

Незабаром Анатолій Недашківський серед перших форсував р. Південний Буг. Менше трьох місяців воював молодий воїн, але встиг виявити мужність. За свої подвиги 24 березня 1944 р. був нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня.

Не судилося йому поносити солдатський орден. Уже 30 березня він загинув, рятуючи свого товариша Амбросія Шенгелію. Нещодавно племінник Анатолія Недашківського Петро разом зі своєю дружиною та дочкою вшанував пам’ять героїчного родича і вклонився його могилі. Врятованому Амбросієві пощастило пройти усю війну. Як і Анатолій, воював відважно. Повернувся додому з нагородами.

Усе повоєнне життя працював в одній з шкіл Ванського району Грузії: спочатку вчителем історії, а згодом іще й директором. Помер у 1988 р. У нього залишилася велика родина: син Юрій, три дочки Венера, Катерина, Ізольда, дев’ятеро внуків і двадцять два правнуки.

Правнук Амбросія Шенгелії Реваз Насідзе – кіноактор. Знімається в популярних грузинських кінофільмах і телевізійних серіалах. У 2015 р. під час зйомок художнього фільму «Керч – утрачені герої», присвяченого подіям періоду Другої світової війні, Ревазу запропонували зіграти роль німецького солдата. Проте, коли він розповів про свого прадіда, режисер, розчулений історією врятування грузинського солдата, запропонував кіноактору зіграти роль радянського солдата, якого звуть Амбросій Шенгелія (свого прадіда). Режисер знайшов можливість згадати й українця. Фільм уже вийшов на екран, і хоча актори розмовляють грузинською, прізвище Недашківський і слово «українець» звучать зрозуміло. Так вдячні грузинські кінематографісти вшанували пам’ять українського воїна.

Анатолій Костянтинович Недашківський загинув у 22 роки, не встигнувши одружитися й народити дітей. Але пам’ять про нього житиме серед рідних, в Україні, та в Грузії – у великій родині врятованого ним Амбросія Шенгелії. І такі історії з нашого недавнього минулого завжди будуть на часі…

2019 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.