Повернулися з небуття
Ім’я узбецького воїна увічнено

На війні воюють і вмирають звичайні люди. Прості солдати не люблять пафосу. Перед наступом вони не знають спокою ні вдень ні вночі. Першими переправляються на інший берег річки та вриваються у ворожі траншеї. Про патріотизм багато не говорять, його демонструють. Жертвують своїм життям заради найріднішого і найдорожчого: матері та батька, братів і сестер, родини й дітей, і, зрештою, Батьківщини.

На запит музею до Циблівської сільської ради про увічнення пам’яті загиблого Героя Радянського Союзу Раміля Хайруллаєвича Абдршина отримано відповідь.

Ім’я Героя є в Списках братської могили села. На честь узбецького воїна названа одна з вулиць с. Циблі!

У 1930–1940-х роках у СРСР відбувалися процеси руйнації традиційного суспільства, встановлення тоталітарного режиму, постання індустріального та урбаністичного світу, формування «нової» людини. У радянському суспільстві люди ставали носіями ідеології великого політичного утворення, яке боролося за масштабну зміну світового устрою.

«Герой Радянського Союзу» – це продукт цієї суспільної формації. У СРСР були Герої військової звитяги, Герої праці тощо. Державні діячі намагалися знайти спільні для цілого народу ідеї, які вказували б громадянам країни, як вони мали діяти в певний час. Під час Другої світової війни це –самопожертва заради Батьківщини.

Портрети героїв публікувалися в часописах і газетах, за кожним ім’ям –героїчний епізод і свідоцтво сили та мужності. Про подвиги героїв знали мільйони людей. Але як до них ставилося керівництво держави, як про них піклувалися батьки-командири?

Науковців, які вивчали історію бойового шляху воїна з Узбекистану, здивував той факт, що в узагальненому електронному банку даних, що містить інформацію про звитягу й подвиги радянських воїнів, документів Героя Радянського Союзу сержанта Р. Абдршина не було. У музейному досьє Героя були знайдені копії документів кінця 1960-х років: нагородного листа, облікової картки та біографії воїна. Унікальність та інформативність цих документів уразила нас.

У документах воєнного часу персональні дані військовика були вказані невірно. Зокрема, у нагородному листі, отриманому музеєм від Каттакурганського міського воєнкома майора Калошина, олівцем було написано правильне прізвище, ім’я та по батькові загиблого воїна.

Як же там на фронті звали молодого воїна батьки-командири? Що за облік був у Червоній армії, якщо навіть у представленні на звання «Героя Радянського Союзу» неправильно зазначені прізвище, ім’я та по батькові людини? Цей документ – один із прикладів не лише низького рівня персонального обліку військово-адміністративної системи СРСР, а ще більшого зла – ставлення радянської держави до своїх громадян як до людського необмеженого ресурсу, «гвинтиків» великого механізму.

З облікової картки з музейного досьє воїна ми дізналися про родичів Раміля Абдршина – брата Равіля, 1931 р. н., сестер Нурію, 1937 р. н., та Клару, 1939 р. н. Довідалися, що батьки Раміля померли, і його листи з фронту не зберіглися. У м. Каттакурган проживала сестра Нурія, яка працювала вчителькою.

Історія короткого життя узбецького воїна – це скромна данина пам’яті всім, хто загинув за українську землю і залишив по собі добру пам’ять нащадкам…

2019 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.