Повернулися з небуття
Час все розставить на своє місце…

Минуле… Це те, чого ніколи не повернути, і навіть за великого бажання нічого виправити неможливо. А час біжить, не зупиняється, і мимоволі ми тонемо в буденній рутині та доволі рідко замислюємося над подіями минулого, у які за різних обставин були втягнуті наші попередні покоління.

У середині ХХ ст. всі мешканці України опинилися у вирі подій Другої світової війни. У ті часи Україна не мала статусу окремої держави й була розпорошена між сусідніми країнами. Більшість її територій входила до складу СРСР. Вихідці з України стали учасниками військових дій Червоної армії, зокрема радянсько-польської, радянсько-фінляндської та німецько-радянської війн. Унаслідок цього, на жаль, мільйони українців віддали найцінніше, що є в людини, – життя. Наші співвітчизники гинули на різних фронтах. І доволі часто через різні обставини рідні загиблих отримували неточну інформацію про їхню долю. Одним із таких був уродженець с. Маломиколаївка Антрацитівського району Луганської області.

Працюючи з документами київських військкоматів про загибель воїнів періоду Другої світової війни, музейники натрапили на лист Антрацитівського РВК Луганської області до Києво-Святошинського РВК із проханням вислати 100–200 грамів землі з місць найкровопролитніших боїв під час оборони м. Києва 1941 р., оскільки на прохання матері та рідних Івана Даниловича Сиволапа було вирішено увічнити пам’ять полеглого воїна у братській могилі в його рідному селі. За інформацією, яка була в родині, він загинув під час оборони Києва, тому просили землю, де загинув, щоб захоронити її замість рештків загиблого солдата.

На звернення Антрацитівського РВК Києво-Святошинський РВК надіслав землю з братської могили с. Жорнівка Києво-Святошинського району Київської області, де в липні 1941 р., за інформацією Києво-Святошинського військкомату, відбувалися найзапекліші бої. Надіслану землю було підзахоронено до братської могили с. Маломиколаївка Антрацитівського району Луганської області, а Івана Даниловича Сиволапа внесено до списків похованих.

Після вивчення документів науковці музею реконструювали військовий шлях Івана Даниловича, який до лав Червоної армії був призваний у 1938 р. Під час радянсько-фінляндської війни молодший командир, водій-механік танка 40-ї легкої танкової бригади брав участь у боях на Карельському перешийку. За мужність і героїзм, проявлений у цих боях, удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Після завершення бойових дій із Фінляндією він продовжив службу в армії. Від початку німецько-радянської війни – молодший командир, механік-водій танка Т-26 155-го окремого танкового батальйону 40-ї танкової бригади 13-ї армії Північно-Західного фронту. Брав участь у боях на території Ленінградської та Псковської областей. Загинув у бою 11 липня 1941 р. в районі сіл Комарино та Лудоні Псковської області.

На жаль, часто трапляється так, що через різні обставини документи початку Другої світової війни були знищені, тому встановити долю полеглих солдатів важко, а інколи і взагалі неможливо. Так сталося і з Іваном Даниловичем Сиволапом, рідні якого втратили з ним зв’язок ще на початку війни. З часом у родині з’явилася інформація про те, що І.Д. Сиволап загинув у боях за м. Київ у 1941 р. Звідки з’явилися ці відомості, на жаль, не відомо.

Та час все розставив на своє місце.

2019 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.