Повернулися з небуття
Слід, не змитий водою

Битва за Дніпро виявилась однією з найкровопролитніших битв Другої світової війни. Вона тривала із серпня до грудня 1943 р. і стала однією з наймасштабніших військових операцій у світовій історії. Втрати в цих боях також були великими: лише на території України загинуло понад 1 млн бійців Червоної армії. За цією вражаючою цифрою стоять окремі люди зі своїми неповторними долями, радощами і печалями.

Картина була б ідеальною, якби ми могли дізнатися про долю кожного полеглого, однак це неможливо, тому потрібно докласти максимум зусиль, щоб зберегти ті відомості, які ще можна знайти. Нинішні місця поховання багатьох загиблих і досі, на жаль, залишаються невідомими. Одним із таких є поховання Григорія Митрофановича Красникова, гвардії сержанта, командира відділення 7-го гвардійського кавалерійського полку 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії 1 го гвардійського кавалерійського корпусу Воронезького фронту.

Місце загибелі воїна намагається встановити його правнучка Людмила Іваченко. Саме з цим проханням вона звернулася до музею. Під час проведення пошукової роботи науковці музею виявили, що 8 жовтня 1943 р. 2-й гвардійський кавалерійський полк дістав завдання переправитися через р. Дніпро і закріпитися на протилежному березі, але попереду був ще один рубіж – р. Тетерів. О 23 годині підрозділи полку закріпилися на вихідних позиціях для наступу в районі с. Ротичі.

9 жовтня 1943 р. надійшов наказ форсувати р. Тетерів. У журналі бойових дій 7-го гв. кавалерійського полку знаходимо запис: «В очікуванні сигналу про наступ настрій всього бойового складу був хорошим. Можна було почути багато нетерплячих слів: «Коли перейдемо в наступ?». Завдання, яке стояло перед кожним підрозділом, було добре засвоєно особовим складом. Кожен знав, що попереду водний рубіж – р. Тетерів, проте бійців це не зупиняло.

Об 11:20, за сигналом ракети, ескадрони перейшли в наступ. Незважаючи на шквальний артилерійсько-мінометний та кулеметний вогонь противника по бойових розрахунках ескадронів, рух уперед наростав із кожною хвилиною. Зрештою, бійці побігли, щоб швидше зблизитися з ворогом. На підступах до р. Тетерів відбулася невелика затримка, тому що була невідомою глибина річки. Незабаром стало очевидно, що залишатися на захоплених позиціях невигідно, тому підрозділи почали форсувати річку, незважаючи на те, що її глибина іноді сягала двох метрів.

Ворог, не очікуючи такого стрімкого удару, почав панічно відступати, залишаючи на своєму шляху зброю, боєприпаси та обмундирування. У цьому бою було захоплено 11 військовополонених, а також бойові трофеї: станкові та ручні кулемети, гранати і патрони. Противник відступив, а далі розпочав запеклу оборону на раніше підготовлених позиціях.

Зі слів військовополоненого, перед фронтом полку стояло 600–700 бійців противника, які дістали наказ не відступати за жодних обставин. У цьому бою полк втратив майже 20 бійців, близько 40 було поранено». Серед загиблих 9 жовтня 1943 р. був і гвардії сержант Григорій Митрофанович Красников.

Після війни родичі полеглого розпочали багаторічні пошуки його місця поховання. У донесенні № 48946 про безповоротні втрати 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії вказано, що Г.М. Красников похований у с. Ротичі Димерського району Київської області.

У зверненні до музею правнучка зазначила: «У листі від командувача дивізії вказано інше місце поховання – село Затонськ Вишгородського району Київської області». Рідні загиблого зверталися до різних інстанцій, насамперед до архівних установ, зокрема Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації, який надіслав таку відповідь: «Согласно архивным данным Красников Г.М. погиб и похоронен на территории Украины… Считаем целесообразным вернуться к данному вопросу после стабилизации обстановки в Украине…» (лист від 29 квітня 2015 р.). Проте нащадки загиблого не втрачають надії і звертаються до науковців музею.

Проблема посилюється ще й тому, що місцевість, де точилися ці бої, була затоплена водами Київського водосховища на початку 60-х років минулого століття. У своєму листі пані Людмила зазначила: «При спорудженні Київського водосховища в 1963 році с. Ротичі підлягало затопленню. Місце перепоховання мого прадіда невідомо. У мене є надія, що перепоховання все-таки було, тому що, зі слів мого дядька, у 1960-х роках у військкомат надійшов лист із запрошенням прибути на місце перепоховання мого прадіда. Можливості поїхати не було. Лист не зберігся».

Співробітники музею перевірили списки воїнів, похованих у с. Ротичі, але прізвища розшукуваного в них не виявили. У процесі дослідження вдалося встановити, що перед затопленням с. Ротичі водами Київського водосховища прах полеглих воїнів перенесли в братську могилу на сільське кладовище с. Страхолісся Іванківського району Київської області. У списках похованих у братській могилі с. Страхолісся прізвища розшукуваного також немає, проте значиться його однополчанин – рядовий Гаврило Васильович Александров, який загинув в один день з Г.М. Красниковим – 9 жовтня 1943 р. і також був похований у с. Ротичі.

Установлені факти дали підставу припустити, що, імовірно, прах загиблого також покоїться у братській могилі с. Страхолісся, але до офіційних списків його прізвища не внесли. Місце поховання ще одного загиблого встановлено, а значить, його слід на цій землі не загубився.

2019 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.