Повернулися з небуття
Історія однієї фотокартки

18 вересня цього року на Стіні пам’яті музею з’явилася світлина загиблого в 1944 р. рядового Андрія Івановича Снурніцина. Генеральний директор музею І.П. Ковальчук вручив В’ячеславу Андрійовичу Снурніцину копію оригінального повідомлення про загибель його батька.

Однак науковці музею не лише знайшли оригінальне повідомлення про загибель рядового Андрія Івановича Снурніцина, а й завдяки своєму багаторічному досвіду допомогли відшукати перенесену могилу воїна.

Андрій Іванович Снурніцин народився в 1899 р. в с. Войкове Старобешівського району Сталінської (нині Донецької) області. На початку німецько-радянської війни він був одружений і мав семеро дітей. З листопада 1941 р. родина Снурніциних опинилась в окупації.

Визволення території Донбасу від нацистських загарбників почалося в січні 1943 р. і тривало до осені 1943 р. Остаточно Донецьку область визволили війська Південно-Західного та Південного фронтів у ході Донбаської наступальної операції (13 серпня – 22 вересня 1943 р.). У с. Войкове радянські війська увійшли 5 вересня 1943 р.

Одразу на визволеній від гітлерівців території проводилися повторні мобілізації колишніх радянських військовополонених, оточенців, а також контингенту призовників віком від 17 до 50 років. Більшість чоловіків села мобілізував до лав Червоної армії Амвросіївський РВК.

Червоноармієць А.І. Снурніцин воював у складі 245-го гвардійського стрілецького полку 86-ї гвардійської стрілецької дивізії. Восени 1943 р. воїнський підрозділ вів бойові дії у складі Південного фронту, який разом із Південно-Західним (з 20 жовтня 1943 р. відповідно 4-й і 3-й Українські фронти) брав участь у визволенні від гітлерівців Донбасу. 26 вересня 1943 р. почався прорив укріпленої оборони противника по р. Молочна.

Наприкінці жовтня 1943 р. війська 4-го Українського фронту, зламавши опір частин Вермахту і румунської армії поблизу цієї річки, почали відтісняти ворога до Дніпра. Наступ був стрімким: денні марші сягали понад 40 км. Упродовж цих боїв 86-та гвардійська стрілецька дивізія, здолавши понад 300 км, захопила понад 50 населених пунктів. Переважну частину лівобережних районів цієї території було визволено від гітлерівців до кінця 1943 та на початку 1944 р.

30 березня 1944 р. згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР частина земель Запорізької та Миколаївської областей увійшла до складу нової області –Херсонської із центром у м. Херсоні.

Правобережною частиною Херсонської області Червона армія оволоділа під час ліквідації Нікопольського плацдарму військами 3-го і 4-го Українських фронтів (упродовж 30 січня – 29 лютого 1944 р. проведена Нікопольсько-Криворізька наступальна операція). Остаточно Херсонську область визволено від ворога під час Кримської наступальної операції (8 квітня – 12 травня 1944р.).

До цих подій рядовий А.І. Снурніцин не дожив – загинув 5 січня 1944 р. Похований на дивізійному кладовищі в с. Володимирівка Каховського району тоді Миколаївської, а з березня 1944 р. Херсонської області. Саме ці дані співробітники музею знайшли в документі про безповоротні втрати сержантського і рядового складу 245 гвардійського стрілецького полку 86 гвардійської стрілецької дивізії на загальнодоступному сайті www.obd-memorial.ru. Інформація була підтверджена сповіщенням про загибель воїна, що зберігається в Документальному фонді з обліку людських військових втрат України в Другій світовій війні.

З огляду на персональні дані загиблого науковці розпочали пошук могили воїна саме з Каховського району Херсонської області. Ця інформація була тим ключем, який привів до відповідного результату. Адже з кінця 1940-х до 1970-х років у СРСР відбувався процес перенесення та «укрупнення» військових поховань. Перепоховання праху загиблих воїнів, які покоїлися в одиночних могилах чи далеко від місць поселення, полегшувало облік, утримання та благоустрій місць пам’яті. Річ у тім, що у зв’язку зі зникненням з адміністративних карт України неперспективних сіл доглядати окремі поховання радянських воїнів було просто нікому.

Так сталося із похованнями в с. Володимирівка, які були перенесені з дивізійного кладовища в цьому селі до братської могили с. Софіївка Василівської сільської ради Каховського району Херсонської області.

Крім того, пошук родичами могили рядового А.І. Снурніцина загальмувала помилка, яка була зроблена в повідомленні про загибель, що зберігалося в сім’ї воїна. Згідно з документом, виданим Старобешівським РВК у 1962 р., розшукуваний був похований на околиці с. Андріївка Каховського району Миколаївської області. Онук загиблого бійця – Дмитро В’ячеславович Снурніцин, об’їхав усі «Андріївки» області. Побував у Баштанському, Березанському, Казанківському, Миколаївському районах. Однак могили діда так і не знайшов. Намагаючись розшукати потрібну інформацію за місцем призову воїна, онук був ладен передивитися усі 22 томи «Книги Пам’яті України» Донецької області. Але цього не знадобилося. У с. Софіївка Василівської сільської ради Каховського району Херсонської області науковці знайшли місце поховання А. І. Снурніцина. Відпрацьована методика та чіткий алгоритм пошуку дали результат. Утриматися від сліз було важко, адже десятирічні безплідні зусилля давали підстави зневіритися.

І ось невдовзі вся сім’я вклонилася могилі свого пращура – Андрія Івановича Снурніцина, привезла грудочку рідної землі. Для нас приклад Снурніциних – втілення відданості своїй родині, землі, народу.

2019 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.