Повернулися з небуття
Звертаємо увагу всіх відвідувачів сайту!
Загиблі на острові Енгелей (Норвегія), в Дахау та «Дулазі-100»!

Оприлюднюємо прізвища 165 військовополонених і цивільних осіб, які загинули та були поховані на острові Енгелей на півночі Норвегії, 96 військовополонених – представників командного складу Червоної армії, які загинули в концентраційному таборі Дахау, та 116 військовослужбовців, полеглих у нацистському пересильному таборі «Дулаг -100», розміщеному поблизу м. Порхов Псковської області.

Усі загиблі є уродженцям України. Списки систематизовано за областями України. Матеріали розміщені для пошуку родичів та інформування громадськості.

Зворотний зв’язок: тел. +38 (044) 285-20-82

poshuk@warmuseum.kiev.ua

Загиблі в Норвегії, поховані на о. Енгелей

У 2018 р. до музею надійшов лист від Українського інституту національної пам’яті про звернення заступника голови громадської організації «Українська громада в Норвегії» Ігоря Борща з проханням розмістити в базі даних України списки військовополонених, які загинули на півночі Норвегії й були поховані на острові Енгелей.

Із загальної кількості в 535 осіб науковці музею виокремили 165 представників України. Упродовж дослідницької роботи з’ясовано, що більшість загиблих військовиків на острові Енгелей вважалися зниклими безвісти або не були згадані в жодних документах воєнного часу. Лише одиниці зі списку значаться загиблими в німецькому полоні. Серед жертв п’ятеро цивільних осіб.

Під час Другої світової війни Норвегія займала особливе місце в планах гітлерівського командування, була важливим воєнно-стратегічним об’єктом. Радянські військовополонені потрапляли до Норвегії, головним чином, через Німеччину й розподілялися по чотирьох базових шталагах (№ 303 в Ліллегаммері, № 308 в Уппдалі, № 330 в Алті та № 322 в Кіркенесі). Ці табори були розподільчими пунктами для направлення військовополонених до малих робочих таборів, яких налічувалося понад 270. Також тут працювали робітничі, будівельні й батальйони постачання та чотири спеціальні авіаційно-будівельні батальйони, які складалися як із військовополонених, так і цивільних осіб.

У роки Другої світової війни в Норвегії перебувало понад 100 тис. радянських військовополонених. За різними оцінками тоді на її території загинуло близько 14 тис. радянських військовополонених і цивільних осіб, із яких 75 % померли на півночі країни.

В одному з таких таборів на півночі Норвегії, у провінції Нурланн, на острові Енгелей, перебувало до 1700 бранців, понад 500 військовополонених загинуло. Це майже половина з тих, хто працював на будівництві укріплень поблизу Вест-фіорду на цьому острові.

Найжахливіші випробування випадали на долю перших в’язнів табору. За свідченнями очевидця, умови перебування в таборі були страшними: «…нас привезли на острів Енгелей, що за полярним колом. Кліматичні умови дуже погані: буревії змінювалися дощем зі снігом, потім морози змінювалися буревіями. Дахи з бараків зривало, холод нестерпний, на ногах дерев’яні колодки, білизна з паперу, всі голодні, 80–90 % в’язнів були дистрофіками. Люди падали, а встати вже не могли…» Бранці працювали по 18–20 год. у кам’яних кар’єрах, вивозячи каміння на будівництво дороги та дотів. Вижити їм в нелюдських умовах допомагали місцеві жителі.

Із початком «холодної війни» відносини між Радянським Союзом і Норвегією погіршилися. Боязнь шпигунства з боку СРСР спонукала тодішнього міністра оборони Норвегії в липні 1951 р. розпочати операцію «Асфальт». До початку листопада 1951 р. майже 8 тис. тіл загиблих, знайдених на півночі Норвегії, були викопані, вміщені в паперові мішки, викладені зсередини асфальтом, і перевезені в безлюдне місце на острові Х’єтта.

Як і мешканці багатьох місцевостей цієї країни, жителі Енгелея були проти ексгумації та переміщення праху загиблих на нове кладовище. Під тиском влади ці роботи було проведено під охороною і поспіхом. Нині на місці колишнього табору, де перебували військовополонені, височить новий пам’ятник. Саме тут щороку розпочинають урочистості в пам’ять про події, пов’язані з Другою світовою війною.

Від табору для військовополонених на Енгелеї нині залишилися тільки фундаменти деяких бараків і контури старого цвинтаря. Проте пам’ять про замучених у нацистських таборах людей зберігають норвежці й наші співвітчизники, які з тих чи інших причин опинилися в цій північній країні.

Загиблі в Дахау

Дахау – один із перших концентраційних таборів на території Німеччини, заснований у березні 1933 р. неподалік від Мюнхена. Це був перший «дослідний полігон», у якому розроблялася система покарань та інших форм фізичних і моральних знущань над полоненими. Радянські військовополонені становили одну з найбільших груп в’язнів табору. Концентраційний табір Дахау функціонував до 1945 р. За 12 років через нього пройшло 200 тис. осіб, вижило – 40 тис.

У 1965 р. з ініціативи колишніх бранців і за підтримки баварського уряду було створено Музей-меморіал Дахау.

З історії табору «Дулаг-100»

«Дулаг» – це нацистський тимчасовий транзитний пересильний табір для утримання військовополонених, де відбувалася фільтрація командного і рядового складу. Для переміщення військовополонених ці табори розміщалися поблизу залізниць, термін перебування в місці тимчасового утримання тривав до півроку.

Дулаг-100 був створений в серпні 1941 р. для радянських військовополонених, які потрапили в оточення, потім у полон в районі міст Новгорода і Старої Руси (Російська Федерація). Табір розташовувався в м. Порхов Псковської області на місті колишнього танкового містечка, і функціонував до лютого 1944 р.

Нацистські пересильні табори були страхітливими місцями для утримання людей (одночасно в Дулазі-100 перебувало від 25 до 30 тис. осіб) через відсутність організованого харчування й надання медичної допомоги.

У Дулазі-100 частину військовополонених було розміщено у трьох триповерхових кам’яних будівлях і трьох сараях, решту – цілий рік тримали під відкритим небом. Ув’язнені розвантажували вагони, працювали на сільськогосподарських роботах, ремонтували дороги. Умови розміщення, утримання та упокорення працею перетворювалося на вбивство. За таких обставин смертність у таборі була надзвичайно високою.

У лютому 1944 р. було визволено м. Порхов і Порховський район у ході Ленінградсько-Новгородської стратегічної наступальної операції (14 січня –1 березня 1944 р.).

30 і 31 березня 1945 р. Порховська районна комісія з розслідування звірств нацистів на території району під керівництвом головного судово-медичного експерта Ленінградського фронту підполковника медичної служби професора А.П. Володимирського провела судово-медичну експертизу трупів радянських військовополонених, витягнутих із ям-могил. Комісія дійшла висновку, що на території колишнього табору «Дулаг-100» поховано до 85 тис. осіб.

По війні на місці поховання в’язнів був зведений скромний обеліск. У 1960-х роках висадили ялинкову алею, що вела до табору.

Будувати меморіальний комплекс почали в 1983 р. Насипали курган, встановили бетонні стели, викопали ставок – «Озеро сліз». Але роботи призупинилися майже на 20 років.

Трагічне минуле цього місця набуло широкого розголосу після виявлення старого незакінченого пам’ятника під час будівництва ділянки дороги недалеко від автомагістралі під Порховом. У результаті роботи в архівах краєзнавця С.В. Єгорова було зібрано інформацію про нацистський табір «Дулаг-100» та встановлено прізвища 1067 загиблих воїнів. Ці дослідження тривають.

У 2015 р. почалися роботи з реставрації меморіального комплексу.

18 червня 2016 р. жертвам нацистського табору «Дулаг-100» був відкритий Меморіал.

2019 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.