Виставки, що відбулися
Виставка «(Не)забутий плацдарм»

Букринський плацдарм. Героїчний… Трагічний… Помилковий… Яким він був восени 1943-го?

Для тих, хто пам’ятає і вшановує, для тих, хто забув або й взагалі не знав, створена виставка «(Не)забутий плацдарм», яка доповнює зміст тієї частини експозиції, де йдеться про форсування Дніпра і вигнання нацистів із Києва.

Букринський плацдарм, обраний для головного удару на Київ, став величезним кладовищем для десятків тисяч військовиків.

В основі виставки – артефакти з фондової колекції музею, більшість з яких презентуються вперше. Головну сюжетну лінію рефренують фрагменти спогадів учасниці боїв на Букрині санінструктора Олександри Волкової. Написані через піввіку після подій, вони надзвичайно точно відтворюють глибину часу, віддзеркалюють жахливу картину боїв і людські відчуття через товщу літ. «…Всі затамували подих, йдучи назустріч смерті… Ланцюгом передали від замполіта: «Ні кроку назад. Розстріл». Багатьом було 19… Лейтенант Шаталов ще й полюбити не встиг…»

Здавалося б, що вже нічого нового про бої на Букринському плацдармі дізнатися не вдасться. Так багато про ті події написано та знято фільмів. Проте науковці музею віднайшли маловідомі факти. І це не суха констатація подій. Матеріали виставки в унісон з експозиційним полотном передають драматизм боїв на Букринському плацдармі, акцентують фатальні прорахунки командування, героїку і трагізм дніпровської епопеї.

Злочин це чи помилка, за які Червона армія заплатила надто високу ціну? І навіть тепер немає точних даних про людські втрати на Букринському плацдармі. Очевидно, ми їх ніколи не встановимо, бо ніякого обліку загиблих під час форсування Дніпра не велося. Багато полеглих навіть не встигли одягнути військову форму, а форсували Дніпро у своїх домашніх одяганках. Документи, речі так званих «чорносвитків», списки загиблих воїнів, призваних польовими військкоматами з придніпровських сіл, які тут же, недалеко від рідного дому й полягли в боях, представлені на виставці.

Десантний парашут, списки загиблих 3-ї гвардійської повітрянодесантної бригади акцентують трагедію операції, десятиліттями замовчуваної. Запис один на всіх: «зник безвісти». Тисячі людей за одну ніч!

(Не)забутий плацдарм!

На символічному плоту – фото букринського вигину, зроблене пілотом Люфтваффе під час розвідувального польоту. А поруч – близько сотні сповіщень про загибель бійців Воронезького (1-гоУкраїнського ) фронту, які полягли в цих самих селах, що позначені на аерофотозйомці.

Останній лист до батьків «чорнопіхотинця» Павла Смакоти до болю щемливий: «Душа моя рветься кожної хвилини до вас, але більша сила держить мене тут… Боже, Боже, моя рідненька мамо, чому ти мені не дала анітрохи щастя. Тату! Для чого Ви ростили мене на муку?.. Я озираюся назад на свій пройдешній шлях життя, як мені прийшлося пробиватися і мучитися, і тепер кажу: “Моє життя не варте грязної полушки”. Так за чим же жаліть? Хотілося б тільки вмерти своєю смертю. Щоб кістки мої не валялися по землі».

Але на букринській землі й донині, на жаль, «валяються» кістки зниклих безвісти.

Перемога… Помилка… Трагедія… Що це?

Просто війна…

Виставка «Пітьма. Хроніки інверсії»

Виставка творів Сергія Захарова «Пітьма. Хроніки інверсії». Проект є рефлексією мистця на події в Донецьку 2014 р., свідком яких він став. У його роботах відображено літопис окупації рідного міста та ілюстрацію днів полону, що одночасно є й унаочненням емоційного стану, переконань та очікувань частини населення краю, та спробою осмислення реалій життя через візуальні образи. Ідею виставки розкрито через три основні арт-складники, які є «лакмусовим папірцем» ситуації в окупованому місті.

Графічна серія «Оболонка» – своєрідні підсумки відсутності у значної кількості людей критичного мислення, згубного впливу ідеологічних стереотипів та пропагандистських кліше.

Далі зчитуємо наслідки діяльності/бездіяльності чорно-білих автобіографічних зображень «оболонок» у формі коміксів «DumPster», що розкривають хроніку інверсії Донецька. Акцентом розповіді є жахливі ілюстрації тортур та побуту під час полону Сергія Захарова. Доповнюють розуміння/відчуття патової «пітьми» регіону образи зі street аrt проекту «Мурзилка» – карикатури представників окупаційної влади з влучними порівняннями (наприклад, осучаснений образ так званих «шарикових»), що 2014 р. були зображені на вулицях окупованого Донецька.

Виставка «Праведний шлях: українці-рятівники»

Українці та євреї мають тисячолітню історію співіснування. І Друга світова війна стала їхньою спільною, наймасштабнішою за втратами, трагедією.

Кажуть, що горе об’єднує сильніше, аніж радість. Під час нацистських переслідувань тисячі українців подали руку допомоги своїм єврейським сусідам, знайомим і незнайомим.

Виставка «Праведний шлях: українці-рятівники» утверджує подвиг тих, хто силою свого духу розривав ланцюгову реакцію насильства і, ризикуючи життям, приходив на допомогу приреченим євреям.

Експозиційна симфонія виставки надає голос трагедії Голокосту та торжеству людського Добра, увиразнюючи та посилюючи історії тих, хто, урятувавши інших, загинув сам, тих, хто не говорив і навіть не думав про себе як про героя, тих, хто був поруч, щоб витягнути «своїх» і «чужих» євреїв із безодні смерті.

Політичні мотиви, історичні обставини, юридичні колізії почасти ставали на перешкоді офіційного відзначення українців почесним званням Праведникa народів світу, яке надає ізраїльський меморіал Яд Вашем. Ненагороджених рятівників ми також повинні знати та пам’ятати. Історія їхнього праведного шляху відображена на експозиційному полотні.

Основу виставки становлять нові надходження з фондів Національного музею історії України у Другій світовій війні, які презентують родинні історії, фото, документи та особисті речі. Використано матеріали з Музею Митрополита Андрея Шептицького, Українського центру вивчення історії Голокосту та інші джерела.

Атмосферу страху, небезпеки та смерті на окупованій території України відтворюють автентичні листівки-оголошення, розтиражовані у Львові, Станіславі, Луцьку, Києві, Харкові, Бердичеві, а також фотосвідчення та документальні матеріали нацистських злочинів, що нікого не залишать байдужим. Тридцять дві зворушливі історії порятунку стали промовистим свідченням людяної поведінки в нелюдських умовах війни.

Привертають увагу особисті матеріали Олександри Шулежко, яка в 1941 р. в Черкасах організувала сирітський притулок. Сто врятованих вихованців дитбудинку, з яких близько чверті були дітьми розстріляних євреїв, називали її мамою. До кінця своїх днів жінка жила з радянським тавром «колаборантки». Нині її ім’я викарбуване на Стіні Честі в Саду Праведників у Яд Вашемі (Єрусалим).

Плеяду рятівників під час Голокосту мала й Українська греко-католицька церква. Окреме місце в цьому пантеоні імен належить Митрополиту Андрею Шептицькому, досі не визнаному Праведником, та його брату о. Климентію – Праведнику народів світу. Блаженніший налагодив централізовану систему порятунку євреїв від нацистських переслідувань. Їм надавали свідоцтва про хрещення, українські імена, а потім розподіляли по монастирях.

Представлені артефакти та драматичні долі рятівників дають можливість замислитися над моральністю вибору та складністю цього рішення, обов’язку людини перед Богом і ближніми. Через усвідомлення уроків історії, одним із яких є подвиг українських Рятівників і Праведників народів світу, сучасне українське суспільство зміцнює свою духовну силу.

2019 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.