Брановицький Ігор («Натрій») – рядовий, навідник 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади.

Учасник Революції Гідності. Мобілізований у серпні 2014р. З жовтня – у зоні АТО. Брав участь у бойових діях у межах сіл Водяне, Опитне, селища Піски.

З 16.01.2015р. – учасник оборони Донецького аеропорту. В одному з боїв урятував двох поранених, потрапив у полон. Після тортур і знущань був убитий пострілами в голову російським терористом Павловим («Моторола»). Ідентифікований за експертизою ДНК. Похований на Берковецькому цвинтарі в Києві.

Указом Президента України від 23.08.2016р. удостоєний звання Героя України (посмертно).

У 2016р. мама полеглого передала до музею військовий одяг, фото та документи сина.

Гордійчук Ігор («Сумрак») – генерал-лейтенант, офіцер Головного командного центру Генерального штабу України, ректор Київського військового ліцею імені Івана Богуна.

12 – 25.08.2014р. група бійців під командуванням полковника І. Гордійчука тримала оборону Савур-могили. Командир, відбиваючи численні штурми противника, був неодноразово контужений, але позицій не залишив, продовжував корегувати вогонь артилерії.

Під час виходу з оточення І. Гордійчук отримав важке поранення в потилицю. Від втрати крові та знесилля знепритомнів.

Українські бійці потрапили в полон ворожих десантників. Вони забрали живих воїнів, а непритомного полковника залишили помирати на полі бою. Через два дні його доставили в Дніпропетровську лікарню ім. Мечникова. Був частково паралізований. Упродовж двох місяців І. Гордійчук боровся за життя і переміг смерть.

У період лікування та реабілітації Міністр оборони України призначив Ігоря Гордійчука начальником Київського військового ліцею імені Івана Богуна. У квітні 2016р. він приступив до керівництва.

Указом Президента України полковник І. Гордійчук удостоєний звання Героя України. 24.08.2016р. під час параду з нагоди річниці незалежності України Президент Петро Порошенко особисто вручив І. Гордійчуку нагороду та погони генерал-лейтенанта.

У лютому 2017р. офіцер особисто передав до музею свої матеріали. Він узяв участь у відкритті виставки «Український Схід» і особисто провів екскурсію для своїх вихованців.

Зеленський Євгеній – старший лейтенант, командир спецгрупи 8-го полку спецпризначення оперативного командування «Північ». Випускник Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

З травня 2014р. – у зоні АТО. 17.06.2014р. під час виконання бойового завдання в районі м. Щастя Луганської області група потрапила в засідку. Під вогнем противника командир прикривав бійців, надаючи їм можливість перегрупуватися. У ході бою дістав поранення, несумісні з життям. Похований на Совському кладовищі в Києві.

Указом Президента України від 23.08.2014р. удостоєний звання Героя України (посмертно).

У квітні 2015р. мама полеглого передала в музей його військовий одяг, фото та речі сина.

Зінич Ігор («Псих») – молодший сержант медичної служби, санінструктор 80-ї окремої аеромобільної бригади.

Працював фельдшером. До війська пішов добровольцем. Від середини грудня 2014р. – учасник оборони Донецького аеропорту. В останні дні перед підривом терористами нового термінала під постійними обстрілами рятував життя поранених. Зазнав поранення. Загинув 20.01.2015р. під завалами нового термінала. Похований у смт Рокитне Київської області.

Указом Президента України від 14.10.2015р. удостоєний звання Героя України (посмертно).

У 2016р. речовий мішок полеглого передав до музею військовий капелан та близький друг родини полеглого Андрій Полухін.

Зубков Іван («Краб») – старший лейтенант, заступник командира роти 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади.

Учасник Революції Гідності. У липні 2014р. добровільно вирушив на захист територіальної цілісності України.

З 18 січня 2015р. брав участь у проведенні штурмових дій для деблокування підрозділів, які обороняли Донецький аеропорт. 19.01.2015р. був поранений, проте залишився в новому терміналі зі своїми бійцями.

Загинув 20.01.2015р. унаслідок підриву бойовиками другого поверху нового термінала. Ідентифікований за експертизою ДНК. Похований у м. Деражня Хмельницької області.

Указом Президента України від 9.06.2015р. удостоєний звання Героя України (посмертно).

У 2015р. родина Івана Зубка передала до музею його особисті речі та автомобіль ВАЗ «Нива», який був подарований Герою земляками з м. Деражня Хмельницької області.

Коваленко Юрій («Путнік») – підполковник, заступник командира 2-го загону спецпризначення 3-го окремого полку спецпризначення. Випускник Одеського інституту сухопутних військ та Львівської академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.

З квітня 2014р. – у зоні АТО. Загін під його командуванням охороняв військові об’єкти, супроводжував вантажі і брав участь у боях та в розвідувальних операціях.

15.07.2014р. біля пропускного пункту «Ізварине» розвідувальний підрозділ потрапив під мінометний обстріл бойовиків, під час якого офіцер отримав смертельні поранення. Похований у с. Флорине Вінницької області.

Указом Президента України від 31.03.2015р. удостоєний звання Героя України (посмертно).

У жовтні 2015р. командир 3-го окремого полку спецпризначення Герой України полковник Олександр Трепак передав до музею особисті речі та військове спорядження побратима.

Колодій Сергій («Рубіж») – капітан, командир 5-ї роти 93-ї окремої механізованої бригади. Випускник Харківського інституту танкових військ імені Верховної Ради України.

З червня 2014р. – у зоні АТО. З 1.08.2014р. захищав Донецький аеропорт.

28.09.2014р. близько 20 захисників аеропорту опинилися заблокованими в одному з терміналів. С. Колодій на БМП вступив у бій із російським танком Т-72, чим відтягнув сили противника. Постріл ворожого танка обірвав життя Героя. Проте він дав можливість побратимам відійти і завести до аеропорту свіжі сили. Похований у с. Пересічне Харківської області.

Указом Президента України від 23.08.2016р. удостоєний звання Героя України (посмертно).

У січні 2016р. мама загиблого передала до музею його фотографії, документи та подяку учаснику параду з нагоди 12-ї річниці незалежності України.

Кульчицький Сергій – генерал-майор, начальник управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Національної гвардії України.

Кадровий військовий, служив у Національній гвардії та інших підрозділах МВС.

З початком збройної агресії Росії проти України сформував із бійців Самооборони Майдану Батальйон оперативного призначення Національної гвардії України, займався їхньою бойовою спецпідготовкою. У квітні 2014р. направлений у зону АТО. 29.05.2014р. вертоліт МІ-8, на борту якого перебували генерал-майор С. Кульчицький та ще 11 військових, був збитий терористами неподалік гори Карачун. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Указом Президента України від 20.06.2014р. удостоєний звання Героя України (посмертно).

У квітні 2015р. дружина Героя передала до музею його військову форму та особисті речі, які вдалося дістати із згорівшого гелікоптера.

Лавренко Олександр – капітан, командир танкової роти 93-ї окремої механізованої бригади. Випускник Харківського інституту танкових військ імені Верховної Ради України.

Від червня 2014р. – учасник оборони Донецького аеропорту. 21.07.2014р. був командиром танка, екіпаж якого у складі навідника молодшого сержанта Олександра Вохромєєва та механіка-водія старшого солдата Андрія Кулягіна вступив у бій поблизу с. Піски. Воїни влучним вогнем підбили танк противника, знищили два автобуси й кілька кулеметних точок, після чого вийшли на позиції блокпоста противника.

Під час контратаки танк Лавренка першим вступив у бій, однак потрапив на замаскований фугас. Унаслідок вибуху навідник та водій загинули, а командир отримав тяжкі поранення. Щоб не потрапити в полон та не допустити захоплення бойової машини, Олександр підірвав себе гранатою. Похований у м. Лозова Харківської області.

Указом Президента України від 11.09.2016р. удостоєний звання Героя України (посмертно).

У січні 2016р. дружина загиблого передала до музею його офіцерський плащ, планшет, документи та інші речі.

Лужевський Руслан – капітан, старший оперативний співробітник інструкторського відділу спецпідрозділу «Альфа» СБУ. Майстер спорту України з кульової стрільби та рукопашного бою, багаторазовий призер міжнародних та всеукраїнських змагань.

З квітня 2014р. – у зоні АТО. 5.05.2014р. вирушив із розвідувальною групою на завдання. Біля с. Семенівка під Слов’янськом потрапили в засідку. Під час бою Руслан виніс пораненого товариша з-під вогню, а сам, маючи численні поранення, продовжував вести бій. Загинув на місці бою. Похований у с.Волошинівка Київської області.

Указом Президента України від 3.11.2014р. удостоєний звання Героя України (посмертно).

У квітні 2015р. дружина полеглого передала до музею його особисті речі та залиту кров’ю куртку.

Межевікін Євген («Адам») – майор, командир 1-го танкового батальйону 93-ї окремої механізованої бригади. Випускник Харківського інституту танкових військ імені Верховної Ради України.

Від квітня 2014р. – у зоні АТО. Танкісти під його командуванням прикривали ділянку державного кордону поблизу Станиці Луганської, виконували бойові завдання в районі населених пунктів Піски, Авдіївка, блокпостів «Зеніт», «Спартак».

Від липня до грудня 2014р. на чолі танкового батальйону брав участь в обороні Донецького аеропорту. Танкісти забезпечували вогневу підтримку українських колон із боєприпасами та особовим складом. Застосовував тактику мобільних танкових груп, неодноразово відбивав атаки, особисто знищив 2 танки противника біля термінала.

Указом Президента України від 14.10.2015р. удостоєний звання Героя України.

У 2016р. Євген особисто передав до музею свої матеріали, а також прапор із підписами Народних Героїв України.

Міхнюк Олег – сержант, боєць 24-го штурмового батальйону територіальної оборони «Айдар».

Брав участь у бойових діях в Афганістані в 1983 – 1985 рр., був двічі важко поранений. З початком Революції Гідності став сотником 8-ї «афганської» сотні Самооборони Майдану.

З початком російської агресії допомагав організовувати та відправляти на фронт добровольців. У липні 2014р. вирушив у зону АТО. Воював у складі батальйону «Айдар». 20.08.2014р. y селищі Новосвітлівка Луганської області потрапив під мінометний обстріл. Рятуючи бойових побратимів, не встиг зайняти укриття й загинув від отриманих поранень. Похований на Лук'янівському кладовищі в Києві.

Указом Президента України від 21.08.2015р. удостоєний звання Героя України (посмертно).

У серпні 2014р. побратими Олега з батальйону «Айдар» передали до музею залиту кров’ю куртку та особисте військове спорядження бійця.

Могилко Костянтин – підполковник, командир транспортної авіаційної ескадрильї «Блакитна стежа» 15-ї бригади транспортної авіації. Від квітня 2014р. – у зоні АТО. Неодноразово виконував розвідувальні вильоти в зону бойових дій.

6.06.2014р. під час проведення повітряної аерофотозйомки над м. Слов’янськ Донецької області транспортний літак-розвідник АН-30Б, яким керував підполковник Могилко, був підбитий бойовиками. Коли літак почав падати на житлові квартали Слов'янська, пілоти ціною власного життя скерували його за межі міста. Похований у с. Пирогове Вінницької області.

Указом Президента України від 20.06.2014р. удостоєний звання Героя України (посмертно). У серпні 2015р. військово-транспортному літаку АН-30Б (борт № 86) 15-ї транспортної авіабригади «Блакитна стежа» присвоєно ім’я Героя України Костянтина Могилка.

У травні 2015р. дружина Героя передала до музею його військову куртку та зошит із підготовки до польотів.

Петраківський Олександр – майор, командир групи спецпризначення 8-го окремого полку спецпризначення. Випускник Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

З травня 2014р. – у зоні АТО. 20.07.2014р. його група забезпечувала проходження техніки Збройних сил України та живої сили батальйону «Айдар» до аеропорту Луганська. У районі м. Щастя спецпризначенці потрапили в засідку. У ході бою командир дістав поранення в голову, однак продовжував керувати боєм, виносив поранених бійців. Своїми діями забезпечив передислокацію українського війська.

Тривалий час був на лікуванні в Головному військово-медичному клінічному центрі Міністерства оборони та одній із клінік Ізраїлю, однак стан майора О. Петраківського залишається стабільно тяжким. Нині він перебуває на лікуванні.

Указом Президента України від 4.12.2014р. удостоєний звання Героя України. У квітні 2015р. сестра Олександра передала до музею його військову куртку.

Сенюк Тарас – підполковник, командир 1-го окремого аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади. Випускник Одеського інституту сухопутних військ.

З 2001р. служив у 95-й окремій аеромобільній бригаді. Пройшов шлях від командира взводу до командира батальйону. У 2003 – 2007 рр. відбував службу в складі миротворчих військ у Республіці Ірак, у Косово.

З весни 2014р. – у зоні АТО. Брав участь у боях на горі Карачун та поблизу м. Слов’янськ Донецької області. 3.06.2014р. під час знищення блокпоста противника під м. Слов’янськ отримав смертельне кульове поранення. Похований у м. Коломия Івано-Франківської області.

Указом Президента України від 20.06.2014р. удостоєний звання Героя України (посмертно).

У травні 2015р. родина Героя передала до музею його військову куртку, погони та почесні грамоти.

Сліпак Василь («Міф») – всесвітньо відомий український оперний співак, соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник Революції Гідності та бойових дій на Сході України. Уперше поїхав на війну у травні 2014 р. Пробув там понад місяць. Воював у Пісках, у районі Донецького аеропорту. Брав участь у боях за Авдіївку у складі 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу (ДУК «Правий сектор»). Повернувся пораненим.

Удруге перебував на фронті впродовж вересня 2015 р. Улітку 18 червня 2016 р. втретє поїхав на Донбас, щоб доправити допомогу захисникам-добровольцям (планував залишитися на півроку). 29.06.2016 р., виконуючи бойове завдання, загинув від ворожої снайперської кулі.

30.06.2016 р. нагороджений орденом «За мужність» I ст. (посмертно). Указом Президента України від 20.02.2017 р. удостоєний звання Герой України (посмертно).

08.02.2018 р. у прокат вийшла документальна стрічка про В. Сліпака «МІФ» (режисери – Л. Кантер, І. Ясний). У червні 2018 р. побратими Героя передали його речі до музею.

Табала Сергій («Сєвєр») – боєць 5-го окремого батальйону ДУК «Правий сектор».

Учасник Революції Гідності. З літа 2014р. – у зоні АТО. Від липня 2014р. брав участь в обороні Донецького аеропорту. 28 серпня під час штурму був поранений. Після лікування повернувся в аеропорт.

6.11.2014р. під час масованого артилерійського обстрілу диспетчерської вежі аеропорту наймолодший із «кіборгів» загинув. Йому було лише 18 років. Похований у м. Суми.

Указом Президента України від 21.11.2016р. удостоєний звання Героя України (посмертно).

У 2016р. дідусь передав до музею військову флягу, речовий мішок, взуття та екіпіровку загиблого онука.

Цимбал Сергій («Легіонер»)– солдат, розвідник 25-го батальйону територіальної оборони Київської області «Київська Русь». Випускник Національного університету державної податкової служби України.

У липні 2014р. став добровольцем батальйону. Із 24 серпня – у зоні АТО. Неодноразово виконував бойові завдання з розвідки.

7.10.2014р. група потрапила в засідку російських спецпризначенців у районі Дебальцевого Донецької області. Сергій, прикривши собою відхід групи, врятував від загибелі побратимів, сам загинув.

Указом Президента України від 13.11.2015р. удостоєний звання Героя України (посмертно).

У 2015р. дружина загиблого передала до музею військове обмундирування чоловіка та речі, які були з ним в останньому бою. Серед них – пробиті смертельною кулею пальник, іконки та фото родини.

Герасименко Ігор – майор, командир 5-го батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади.

Із квітня 2014р. у складі 95-ї окремої аеромобільної бригади перебував у зоні АТО. Від початку 2015р. виконував бойові завдання в складі 81-ї окремої аеромобільної бригади.

У 2014р. на посаді командира роти виконував бойові завдання поблизу Добропілля та гори Карачун. Тимчасово взяв на себе командування батальйоном після загибелі командира. Під час визволення Слов’янська був поранений, однак залишився в строю.

Указом Президента України від 12.02.2015р. удостоєний звання Героя України.

Особисті речі Герой надіслав до музею із зони бойових дій.

Гринюк Володимир – майор, командир механізованої роти механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади 8-го армійського корпусу. Випускник Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Кадровий військовий.

Від початку бойових дій на Сході України воював поблизу Пісок та Донецького аеропорту, згодом – у Дебальцевому.

10 – 11.02.2015р. під час зачистки Логвине штурмова група Володимира Гринюка відбила частину населеного пункту. Дістав поранення, але продовжував керувати підрозділом. Після лікування та реабілітації повернувся на службу в ЗСУ.

Указом Президента України від 23.03.2015р. удостоєний звання Героя України. Нагороду бійцю Президент України вручив особисто.

Побратими Героя передали до музею його особисті речі.

Жемчугов Володимир – український партизан, який перебував у російсько-терористичному полоні.

Жив і працював у Грузії. У 2014р. повернувся в Україну. У період з 28 грудня 2014р. до 24 вересня 2015р. провів 30 спеціальних операцій зі знищення військових об’єктів ворога та особового складу окупаційних військ.

29 вересня 2015р. під час виконання чергового бойового завдання підірвався на розтяжці, унаслідок чого втратив кисті обох рук і зір. Із важкими пораненнями потрапив у полон. Звільнений із полону 17 вересня 2016р.

Указом Президента України від 21.01.2017р. удостоєний звання Героя України.

Герой особисто передав до музею речі та документи.

Кизило Андрій («Орел») – капітан, заступник командира 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади. Випускник Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

У травні 2014р. зарахований до складу 72-ї окремої механізованої бригади. З липня 2014р. – у зоні АТО. Брав участь у бойових діях поблизу м. Волноваха, згодом поблизу м. Авдіївка.

29.01.2017р. офіцер загинув, виконуючи бойове завдання неподалік промзони м. Авдіївка. Похований в Умані.

Указом Президента України від 1.02.2017р. удостоєний звання Героя України (посмертно).

Дружина полеглого Героя передала до музею особисті речі та документи чоловіка.

Волонтери Яна та Василь Іванович Сердюки доставили до музею автомобіль Героя «Ford Scorpio», який став частиною виставки «Український Схід».

Яровий Микита («Шайтан») – лейтенант, командир 3-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 54-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України.

Випускник Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові, яку закінчив у лютому 2016 р. за прискореним курсом.

У квітні 2016 р. прибув у зону бойових дій. Наймолодший командир роти 54 ОМБр у стислі строки в умовах бойових дій реалізував себе як командир і заслужив повагу та авторитет серед командирів, товаришів по службі та підлеглих. Микита Яровий служив на одній із найнебезпечніших ділянок фронту – Світлодарській дузі, поміж смт Луганське та окупованим містом Дебальцеве. 18.12.2016 р. противник завдав вогневого ураження по позиціях взводних опорних пунктів бригади. Лейтенант Яровий очолив маневрену групу, яка вийшла у фланг ворогові, знищила ворожу диверсійну групу та завадила підходу резервів противника. Під час щільного обстрілу лейтенант Яровий загинув, уражений кулею ворожого снайпера.

Указом Президента України від 30.12.2016 р. удостоєний звання Герой України (посмертно). У 2017 р. речі Героя надійшли до музею під час відрядження.