Новини
Іловайськ: post scriptum

П’ять років війни. П’ять років боротьби нашого народу проти російської агресії на Сході України. Іловайськ – одна з наймасштабніших її трагедій.

Майже через 70 років після завершення Другої світової війни українські родини знову зіштовхнулися зі страшним формулюванням «зниклий безвісти». Про це явище у ХХІ ст., а також про реальні приклади вирішення проблеми в музеї відбулася розмова з відомим пошуковцем, громадським діячем, одним із керівників волонтерських груп місії «Евакуація 200» Павлом Нетьосовим.

Від 2014 р. учасники гуманітарного проекту «Евакуація 200» здійснюють заходи щодо пошуку зниклих безвісти, ексгумації та евакуації тіл воїнів, загиблих на Сході України, роблять усе можливе, щоб імена цих бійців були встановлені, тіла достойно поховані, а родини дістали соціальний захист держави.

У вересні 2014 р. пошук тіл полеглих під Іловайськом для волонтерів став справжнім випробуванням. У період котла були наймасштабніші втрати. Пекло війни забрало сотні людських життів та понівечило тіла. Про моральні, фізичні й емоційні труднощі роботи тоді розповідав безпосередній свідок Павло Нетьосов. Іноді його історії здавалися просто неймовірними.

У зоні Іловайського котла волонтерська група «Евакуація 200» знайшла фрагменти людських тіл, серед яких виразною була лише одна стопа. Водночас Ауріка Дейнеко з Чугуєва безуспішно шукала свого сина Руслана. У 2018 р. Павло отримав листа з проханням про допомогу знайти бійця. Мінімальна інформація допомогла йому зрозуміти про що йдеться. Було здано повторний аналіз ДНК. І ось уже зрозуміло, чиї то були останки – Руслана Дейнека. Раніше невідомий боєць 92-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, був похований під номером 4055 на Кушугумському кладовищі в Запоріжжі. Йому виповнилося тоді лише 20 років. Далі було упізнання стопи... Потім перепоховання в Чугуєві.

Ще один солдат повернувся додому. На допомогу прийшли сучасні методи, зокрема експертиза ДНК. Табличок із номерами на цвинтарях щороку стає менше, написів «законсервовано» – більше. Але нез’ясованого ще багато. Повернути імена загиблим – таке важливе завдання стоїть перед державою, пошуковцями та музейниками. А ще слід зберегти пам’ять про тих, кого тоді втратила Україна. Про це йшлося на зустрічі в Меморіалі. Музейники виконують цю відповідальну місію й день за днем пишуть історію сучасної війни. Вони наполегливо збирають артефакти, що ляжуть в основу музейного проекту «Український Схід», який готується за підтримки Українського культурного фонду.

2019 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.