Новини
Гіркі спогади

80 років тому почалася Друга світова війна, відгомін якої чутно дотепер. Він – у голосах очевидців, їхніх спогадах та думках. Тих, хто перебував у вирі тодішніх подій, стає дедалі менше, а невідомих, недосліджених, нерозказаних сторінок іще вдосталь. Задля збереження пам’яті, об’єктивного вивчення, аналізу та інтерпретації фактів музейні фахівці комплектують фонди реліквіями, записують усну історію. Моторошну правду про перебування в нацистських концтаборах повідав Ігор Федорович Малицький.

У свої 94 роки він веде активний спосіб життя й залюбки завітав до музею. Вчений у галузі машинобудування, Ігор Федорович дотепер викладає в Українській інженерно-педагогічній академії, є впевненим користувачем ПК. Понад те, сам верстає свої навчальні посібники й має сторінку на Facebook. Багато жартує, але не може стримати сльози, коли показує вибитий на руці табірний номер 188005 й розповідає, як потрапив до нацистських концтаборів та що довелося там пережити.

На початку Другої світової війни юнак жив у Харкові. У червні 1943 р. був схоплений нацистами й відправлений на роботи до Німеччини. Дорогою втік, був заарештований і опинився у в’язниці чеського міста Кладно. Звідти направлений до концтабору «Терезін», у травні 1944 р. переведений у «Аушвіц», згодом – у «Маутгаузен». У грудні 1944 р. потрапив у «Лінц-3», де на початку травня 1945 р. взяв участь у повстанні й нарешті визволився.

На перший погляд перелік концтаборів звучить як звичайна біографічна інформація, доки не почуєш від очевидця, що за нею стоїть. Майже дві години відвертої розмови з науковцями музею. Простір залу, присвяченого нацистському окупаційному режимові, у головній експозиції музею максимально занурив колишнього в’язня в атмосферу тих реалій та спогадів. Ігор Федорович готовий розповідати ще дуже багато, але така бесіда виснажує морально й фізично, емоції переповнюють, і потрібно вчасно сказати «стоп». Це була важка розмова. Незабаром ви зможете її переглянути на сайті музею в повному обсязі.

Перебування в концтаборах, звісно, наклало відбиток на психічний стан та світосприймання Ігоря Федоровича. Досі від болісно реагує на людей у звичайному смугастому одязі. Водночас Малицький – невгамовний оптиміст і палкий патріот. Його життєвий девіз: усе, що робиш, має бути на користь Батьківщині. Безмежно любить Україну й захищає її, відвідує воїнів на Донбасі, підтримує їх. Він – приклад стійкості духу, боротьби та віри навіть у найскладніших обставинах.

2020 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.