Новини
Солдати одного дня

Український вимір Другої світової війни приховує в собі безліч болючих, емоційних та дискусійних тем. У просторі виставки «(Не)забутий плацдарм», присвяченої Букрину, заступник генерального директора музею історії України у Другій світовій війні к.і.н. Людмила Рибченко розповіла про моторошну сторінку історії нашого народу – «Радянські військові мобілізації 1943 – 1944 років».

Їх називали «чорна піхота», або «піджачниками». 75 років тому ці люди без обмундирування, належного озброєння, навчання та військового обліку масово гинули на околицях своїх рідних сіл і міст. Під час лекції дослідниця розповіла про нормативні документі, які регулювали військовий призов та мобілізацію під час визвольних боїв, а також про об’єктивні та суб’єктивні причини, які призвели до масового злочинного використання щойно мобілізованого поповнення в найближчих боях.

Зворушливі спогади та цитати свідчень емоційно наповнювали картину подій. «Під вечір городами в напрямку левади почали наступати наші солдати: молоді, років по 19–20, худі, виснажені, брудні, зголоднілі, в обмотках. Німці відкрили стрілянину, перші почали падати, а на їх місце ідуть і йдуть діти», - згадував 86-літній дід Яхрем, житель с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області.

«Нас називали «чорнорубашечниками». Ні зброї, ні обмундирування, ні транспорту. Солдатики виявили ініціативу – понасмикували соняшничиння, яке було замість зброї. Психологічно почувалися впевненіше: хоча б щось у руках тримали. Скільки таких юнаків полягло в перші дні війни. Моїх земляків (однокласника та його 14-річного брата) ворожі кулі скосили одразу», - згадував 17-річний призовник М.Д. Набок.

Слухачами лекції були переважно викладачі історії київських шкіл та гімназій, які заново для себе пізнали трагічні події Другої світової через ознайомлення з документами, які науковиця привезла з військових архівів.

Пані Людмила розповідала, а на екрані змінювалися числа, факти, цитати з наказів – підтвердження та беззаперечні докази нелюдського цинічного ставлення командування РСЧА до своїх солдатів.

Після закінчення лекції завідувач кафедри методики суспільно-гуманітарної освіти та виховання Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка д. і. н., проф Фелікс Левітас подякував музею за презентацію складних тем, а Людмилі Рибченко за її багаторічну клопітку дослідницьку працю, яка потребувала величезних не лише фізичних, а й емоційних ресурсів. Адже осягнути всі ці історії, пропустити долі загиблих через власне серце – це невимовний біль та випробування для науковця.

Фелікс Левітас досліджує складну і вразливу тему – Бабин Яр, який став українським виміром Голокосту. Нещодавно світ побачила його книга «Бабий Яр. Судьбы и память». У п’ятницю 23 листопада о 10:00 годині вчений стане ще одним гостем проекту «Музейна платформа історика» і повідає про трагічну сторінку історії Другої світової.

2019 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.