/

Запрошуємо на новий пошуковий портал martyrology.org.ua створений на базі Документального фонду Національного музею історії України у Другій світовій війні. Він акумулює відомості про радянських військовослужбовців з України, які загинули і зникли безвісти, а також поховані на її території. Ці документи мали бути знищені через 75 років, але врятовані нами!

/

Стартував новий просвітній музейний проект – Марафон історій «Українці-Рятівники». Він присвячений жителям України, які під час Другої світової війни, ризикуючи собою та своїми родинами, зберегли життя євреям, ромам та іншим приреченим.

Проект передбачає збір усних історій та відео зі свідченнями про Голокост, артефактів із різних регіонів України й оприлюднення цього контенту на загальнодоступному двомовному сайті портрети.com.ua, через щомісячні презентації на інформаційних сесіях у музеї, відповідних тематичних виставках, через соціальні відеоролики на телебаченні, інформаційні кампанії у громадському просторі тощо. У фіналі заплановано вихід книжкового видання.

Запрошуємо до участі в Марафоні всіх охочих. Інформація на сайті – портрети.com.ua

/

Нове наукове видання музею «Вирване коріння: дослідження, документи, свідчення» фактично вперше в українській історіографічній традиції синтезує науковий, особистісно-рефлексивний та джерельно-музейний складники травматичної історії депортаційних акцій радянського режиму на українських теренах упродовж 1940–1950-х рр.

Від доби «Великого переселення народів» історія не знала таких масових вимушених та примусових міграцій як у ХХ ст. Перекроюючи кордони, держави-переможці вдавалися до гігантських і менш численних трансферів населення, оптацій та примусового переміщення цілих етнічних груп, що також помітно впливало на соціальний та національний склад населення.

На українських теренах особливих масштабів депортації набули в роки становлення та функціонування комуністичного тоталітарного режиму. Сталінська влада розглядала трансфери та депортації як засіб соціальної інженерії. Упродовж 1940–1950-х рр. в УСРР–УРСР набула поширення практика виселення значних мас людей. Відтак репресивні заходи підкріплювалися відповідними законодавчими актами, наказами, на основі яких силові структури перемістили всередині республіки та депортували за її межі сотні тисяч громадян.

Це були не лише етнічні українці, а й представники інших народів. Так, депортацій зазнало польське населення Західної України. Об’єктом «превентивного» виселення, пов’язаного з обставинами надзвичайного стану під час війни, стали представники народів, які Кремль визнав «нелояльними»: німці, італійці, турки. У 1944 р. з Криму повністю було депортовано кримськотатарський народ, а також місцевих греків, болгар, вірмен та представників інших етнічних груп півострова.

Презентована книжка - результат комплексного міжінституційного підходу в осмисленні проблеми і спроба з’єднати логічним ланцюгом її вузькі тематичні лакуни та «зміксувати» наукові дослідження і аналіз джерельної бази. У книжці наведені спогади очевидців та жертв переселенсько-депортаційних акцій 1930–1950-х рр.

Книжка призначена для науковців, дослідників, викладачів, студентів і всіх, хто цікавиться історією України періоду Другої світової війни та повоєнної доби.

/

«Український Схід» – таку назву має новий музейний проект, створений за підтримки Українського культурного фонду. Це розповідь про сучасну російсько-українську війну, про звитягу та жертовність патріотів, які на східних теренах нашої держави відстоюють її суверенітет у борні з агресором, про населення, яке страждає, виживає, бореться, про соціогуманітарні проблеми, породжені бойовими діями й тимчасовою окупацією.

Проект став результатом майже шестирічної діяльності музейної команди, яка від 2014 р. висвітлює події цієї війни в тематичних виставках та просвітницько-комунікативних заходах. Лише артефакти. Інноваційні рішення. Справжні емоції.

Запрошуємо ознайомитися.

/

Чому Друга світова війна і досі так бентежить нашу пам’ять? Відповідь дає новий виставковий проект «Україна. Незакінчена війна...». Його концепт – висвітлення музейними засобами складного шляху України до здобуття незалежності, погляд на події минулого України не крізь призму певних політичних уподобань, а через документи, свідчення, факти.

Структуруванню й емоційному наповненню експозиції сприяє кольорове вирішення. Колір запеченої крові супроводжує наратив про події на фронтах Першої та Другої світових війн, у яких Україна стала епіцентром кривавого виру. Саме в умовах воєнних протистоянь і політичних катаклізмів писалася історія української нації. Сірий колір передає стан звичайної людини, яку війна поставила поза законами моралі й гуманітарного права.

Мистецькі інсталяції сприяють філософському прочитанню представлених матеріалів. Запрошуємо ознайомитися з виставкою. Вхід за музейним квитком.

/

Раз, два, три, чотири, п’ять… Я іду шукать…

Знайомі слова, що на різні дитячі голоси лунають чи не в кожному дворі. З них починається захоплива гра «Хованки». Колись у неї бавилися ми, тепер – наші діти й онуки…

Але все змінюється, коли великою бідою приходить у дім війна.

У ХХ ст. людство пережило два криваві збройні конфлікти і, здавалося б, мало здобути імунітет від хвороби мілітаризму. А лихо все-таки сталося. У ХХI ст. в центрі Європи спалахнула російсько-українська війна… Раз, два, три, чотири, п’ять…

Я іду шукать… Але голос уже не той, не дитячий. Металевий, рипучий – жахливий.

Це голос війни, яка починає полювання на свої жертви, і найвразливішими є найслабші – діти. Понад 20 тис. українських дітей залишаються під обстрілами на Донбасі. Заручники дорослих ігор, перебуваючи на окупованих територіях, у «сірій зоні» та прилеглих населених пунктах, вони інтуїтивно продовжують «гру». Намагаються сховатися від смертоносного металу. У лабіринтах свідомості шукають прихисток від болю втрати близьких людей і рідної домівки.

Цим лабіринтом, наче домом, із якого пішло життя, – порожнім, продутим вітрами війни, який уже не прихистить від небезпеки йне подарує ані тепла, ані затишку, – веде нас музейна інсталяція. Його схованки, де панує відчуття тривоги й невпевненості, наповнені таким безкраїм дитячим болем, який витримає не кожне доросле серце.

Саме про це – особисті історії, зібрані науковцями музею. Дивіться! Слухайте! І хай кожен запитає себе: «Що зробили ми, щоб повернути нашому майбутньому вкрадене війною дитинство?».