/

У музеї розроблено нову настільну гру для дорослих та підлітків. Її мета – «прожити» 2364 дні життя українця під час виру катаклізмів Другої світової війни (15.03.1939 – 02.09.1945).

Спочатку гравці здобувають маркери особистості: регіон походження, освіту, таланти і навіть корисні знайомства. Після – переходять на основне поле гри. На них чекають випробування та прийняття непростих рішень, які в результаті можуть зробити персонажа «героєм» або «ворогом народу». Лише згодом стає зрозуміло, що насправді вибору практично не було… Для перших поціновувачів інтелектуального відпочинку сеанси гри «2364…» проводить ведучий – автор проекту Тарас Городняк.

Запрошуємо всіх охочих випробувати свої сили та кмітливість у новій настільній грі. Оберіть зручний для Вас час та поспішайте замовити гру або приходьте в музей за зазначеним графіком проведення. Замовлення за телефоном: +38 (044) 285-94-52

/

Виставка «Вирване коріння» розкриває одну з трагічних сторінок минулого століття, пов’язану з примусовими переселеннями українців (так звані депортації, вимушені еміграції, евакуації без повернення, трансфери, спеціальні військові операції).

У пам’яті мешканців західноукраїнських сіл такі переселення закарбувалися як відплата радянської влади за протидію радянізації, небажання вступати до «трудодневого раю», підтримку українського національно-визвольного руху.

Матеріали виставки органічно доповнюють розділ експозиції «На перехресті війни і миру». Евакуйовані назавжди; Військові операції «Вісла» і «Захід»; «Споришеві» дороги; «Акція-51» – ці теми, як і всі експоновані музейні предмети, представлені вперше.

Через історії конкретних родин чітко простежуються наслідки проведених етнополітичних трансформацій: ламалося багатовікове життя, нищилася етнічна цілісність українців Польщі. У душі людей глибоко запало гірке відчуття кривди та особистої трагедії.

Поспіхом зібрані речі (іконка, одяг на один раз, стара підкова), діти на руках, клунок на спині – і вперед: Куди, для чого, за що? У товарних вагонах везли в безвість, морок і небуття.

Хтось так і не зміг пристосувався до нових умов, хтось шукав порятунку в нових регіонах, а дехто, відчувши загрозу з боку радянської влади, виїхав на чужину та став людиною «без держави», як родина Блаженнішого Любомира Гузара.

Разом із людьми зникали й цілі села, споришем обростали батьківські сліди.

Тема так званих сільськогосподарських переселень висвітлена через матеріали мешканців зруйнованих та виселених у Дніпропетровську область сіл: Русилова на Тернопільщині та Соб’ятина на Волині. Соб’ятина нині немає на мапі України.

Нащадки скривджених, які передавали матеріали для експонування на виставці, весь час «повертаються» до тієї землі, що батькам обітував Бог.

/

Букринський плацдарм. Героїчний… Трагічний… Помилковий… Яким він був восени 1943-го?

Для тих, хто пам’ятає і вшановує, для тих, хто забув або й взагалі не знав, створена виставка «(Не)забутий плацдарм», яка доповнює зміст тієї частини експозиції, де йдеться про форсування Дніпра і вигнання нацистів із Києва.

Букринський плацдарм, обраний для головного удару на Київ, став величезним кладовищем для десятків тисяч військовиків.

В основі виставки – артефакти з фондової колекції музею, більшість з яких презентуються вперше. Головну сюжетну лінію рефренують фрагменти спогадів учасниці боїв на Букрині санінструктора Олександри Волкової. Написані через піввіку після подій, вони надзвичайно точно відтворюють глибину часу, віддзеркалюють жахливу картину боїв і людські відчуття через товщу літ. «…Всі затамували подих, йдучи назустріч смерті… Ланцюгом передали від замполіта: «Ні кроку назад. Розстріл». Багатьом було 19… Лейтенант Шаталов ще й полюбити не встиг…»

І навіть тепер немає точних даних про людські втрати на Букринському плацдармі. Очевидно, ми їх ніколи не встановимо, бо ніякого обліку загиблих під час форсування Дніпра не велося. Багато полеглих навіть не встигли одягнути військову форму, а форсували Дніпро у своїх домашніх одяганках. Документи, речі так званих «чорносвитків», списки загиблих воїнів, призваних польовими військкоматами з придніпровських сіл, які тут же, недалеко від рідного дому й полягли в боях, представлені на виставці.

На символічному плоту – фото букринського вигину, зроблене пілотом Люфтваффе під час розвідувального польоту. А поруч – близько сотні сповіщень про загибель бійців Воронезького (1-гоУкраїнського ) фронту, які полягли в цих самих селах, що позначені на аерофотозйомці.

Але на букринській землі й донині, на жаль, «валяються» кістки зниклих безвісти.

Перемога… Помилка… Трагедія… Що це?

Просто війна…

/

У головній експозиції музею розгорнуто виставку «Праведний шлях: українці-рятівники». Виставка утверджує подвиг тих, хто силою свого духу розривав ланцюгову реакцію насильства і, ризикуючи життям, приходив на допомогу приреченим євреям.

Політичні мотиви, історичні обставини, юридичні колізії почасти ставали на перешкоді офіційного відзначення українців почесним званням Праведникa народів світу, яке надає ізраїльський меморіал Яд Вашем. Ненагороджених рятівників ми також повинні знати та пам’ятати. Тридцять дві зворушливі історії порятунку стали промовистим свідченням людяної поведінки в нелюдських умовах війни.

Основу виставки становлять нові надходження з фондів Національного музею історії України у Другій світовій війні, які презентують родинні історії, фото, документи та особисті речі. Використані матеріали з Музею Митрополита Андрея Шептицького, Українського центру вивчення історії Голокосту та інші джерела.

Привертають увагу особисті матеріали Олександри Шулежко, яка в 1941 р. в Черкасах організувала сирітський притулок. Сто врятованих вихованців дитбудинку, з яких близько чверті були дітьми розстріляних євреїв, називали її мамою. До кінця своїх днів жінка жила з радянським тавром «колаборантки». Нині її ім’я викарбуване на Стіні Честі в Саду Праведників у Яд Вашемі (Єрусалим).

Плеяду рятівників під час Голокосту мала й Українська греко-католицька церква. Окреме місце в цьому пантеоні імен належить Митрополиту Андрею Шептицькому, досі не визнаному Праведником, та його брату о. Климентію – Праведнику народів світу.

Запрошуємо відвідати виставку про українців, які під час нацистських переслідувань подали руку допомоги своїм єврейським сусідам, знайомим і незнайомим.

/

«ПортретиUA» – новий просвітній музейний проект. Його мета – історичний та міжнародний ребрендинг українського виміру в Другій світовій війні через вивчення особистих історій людей, які своїми вчинками сприяли боротьбі з тоталітаризмом, відстоювали демократичні цінності та громадянські переконання; втілювали в життя ідеали миру, гуманізму, толерантності.

Тема сесії 2018 р. – «Українці – Праведники народів світу». Саме ці люди, ризикуючи власним життям та життям своїх рідних, рятували євреїв у роки Другої світової війни.

Участь у проекті передбачає підготовку історичного дослідження (портрета) персоналій актуальної сесії з використанням архівних матеріалів, усних спогадів, документальних матеріалів. Презентація робіт – на сайті проекту, а також на тематичних заходах, виставках, у ЗМІ.

Запрошуємо до участі всіх охочих. Інформація на сайті проекту – портрети.com.ua

/

Нова виставка музейного проекту «Український Схід» має назву «На лінії вогню». Розповідь про звитягу та жертовність патріотів України, які на східних теренах нашої Держави відстоюють її суверенітет у борні з російським агресором, долають наслідки ворожої інтервенції і розривають тенета повзучого путінізму та гібридної війни.

У ландшафті виставки, окресленому умовними експозитарними кластерами-блоками «Наші», «Чужі», «(Не)чужі», символічно відтворено лінію вогню в зоні проведення Операції Об’єднаних сил на Сході України.

В експозиційному просторі розділу «Наші» лінія вогню пролягає через пошкоджені та понівечені, але рятівні для бійців і волонтерів автомобілі, а продовжують та увиразнюють її здійняті вгору 27 синьо-жовтих прапорів – символів адміністративно-територіальних одиниць унітарної Держави. Вони віщують нашу Перемогу. Дорожні знаки і вказівники населених пунктів, що раніше креслили лінії мирного розподілу, тепер, пошкоджені ворожими обстрілами, позначають умовну межу між війною і миром, між «Нашими» і «Чужими».

Тему гібридної війни, яку різними методами й засобами веде Росія, розкриває блок експозиції «Чужі». Тут – низка неспростовних свідчень російської агресії проти України.

Розділ «(Не)чужі» – про складну долю мешканців Донбасу, що опинилися в зоні війни.

Розташування експонатів на умовній лінії вогню від початку експозиції і до її завершення відображає динаміку бойових дій, поступове згасання вогневої напруги і поволі переходить у «зал надії», представлений кількома музейними інсталяціями.

Виставка функціонує в увідному залі головної експозиції музею.

/

«НАШІ» – експозиційний комплекс, присвячений військовій звитязі та силі бойового духу українців, які століттями боронили Батьківщину. Проект створений спільно з керівником Музею-галереї «Історія становлення української нації» Валерієм Галаном.

У центрі – силіконові фігури кіборгів. Це захисники України Ігор Гордійчук («Сумрак»), Валерій Краснян («Барс»), Павло Чайка («Сігл»), Андрій Шараскін («Богема»), Дмитро Ярош («Яструб») та янголи-охоронці медики Яна Зінкевич («Яна») та Всеволод Стеблюк («Айболіт»).

Ще три фігури – козаки, які є символом історичних і військових традицій українського народу.

Виставка дає унікальну можливість познайомитися з героями, поглянути їм в очі, адже скульптури виконані за допомогою сучасних технологій 3D-сканування, тому вони максимально точно відтворюють своїх прототипів.