Родинна пам'ять про війну
Розсіяні по світу

Важка доля уготована тим націям, які, маючи власну країну, втрачають її у боротьбі, оскільки держави-агресори не дбають про цілісність та інтереси підкореного народу. Ці держави вбачають в автохтонному етносі інструмент для втілення власних прагнень і водночас потенційну загрозу для свого режиму, тож усіма засобами намагаються знищити національну ідентичність, асимілювати її носіїв. Та ще гірша доля чекає на бездержавні народи. Перебуваючи у складі інших країн, такі нації розшматовані географічно, історично та ментально. А війна між цими державами призводить до розсіювання та знищення цілих родин, розводить по різні боки близьких людей. Саме таку невтішну долю викарбувала історія для України в ХХ столітті.

У головній експозиції музею представлено унікальні сімейні реліквії Глави Української греко-католицької церкви Блаженнішого Святослава (Шевчука). Вони рельєфно віддзеркалюють той неймовірно тернистий шлях, яким ішов український нарід, особливо в роки Другої світової війни.

Родина Дрімайлів – Крокосів, звідки, власне, походить Блаженніший, сповна зазнала випробувань, що їх підготувало українцям криваве ХХ століття.

Вихідці із Західної України, ревні віряни Української греко-католицької церкви, яка у той складний час стала одним із провідників, що усіма силами боролися за збереження української національної ідентичності, відстоювали осібність української нації, а також право на власну державу. За це її духовні лідери та клір за панування Польщі, Німеччини та Радянського Союзу «йшли на Голгофу» разом зі своєю паствою.

Старший з-поміж дітей Миколи Дрімайла – Степан – борець за незалежну Україну, вояк Української народної самооборони, згодом перебував у лавах УПА. Загинув у збройній сутичці із представниками радянських спецорганів. Молодший, Василь, був мобілізований до лав Червоної армії, пройшов горнило кривавих боїв у Європі. По війні служив на Далекому Сході, загинув унаслідок нещасного випадку.

Їхня сестра Катерина в 1940-х роках опинилася на роботах у Райху. Та сталося так, що саме там для дівчини «з журбою радість обнялась». Далеко від дому вона зустріла своє кохання – Василя Крокіса – українця, вояка Війська Польського, учасника боїв із Вермахтом у 1939 р., військовополоненого, згодом – робітника в Німеччині. Побралися молоді люди на чужині. Повернувшись на рідну землю, виховали двох доньок, яким прищепили свої життєві переконання.

Ще одне покоління родини, подружжя Віри Крокіс та Юрія Шевчука, сповідувало віру батьків навіть тоді, коли Українська греко-католицька церква була поставлена поза законом, піддавалася репресіям та переслідуванню. У любові та повазі виховали вони власних дітей, які нині вірою і правдою служать Богові та Україні.

2018 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.