Родинна пам'ять про війну
Брати Овсіюки

У родині Овсіюків із села Спасів, що на Рівненщині, було п’ятеро синів: Нікандр (1911р.н.), Максим (1919р.н.), Василь (1921р.н.), Павло (1922р.н.) та Євген (1924р.н.). Вікова різниця між ними додавала особливої відповідальності у стосунках старших із молодшими, а приводів, щоб отримати братерську дружню підтримку, життя давало багато.

Максим був призваний до польських збройних сил і зник безвісти у вересні 1939р. Навесні 1941р. надійшла звістка про те, що він перебував у полоні, а тепер мешкає в США, через що родину Овсіюків було призначено до примусової депортації в Сибір. Але розпочалася війна.

Євгенові на все життя запам’яталися такі слова батька, з якими він звернувся до своїх синів 22 червня 1941р.: «Що ж, були у нас одні чужинці, тепер прийшли інші. Тримайтеся, хлопці, як завжди, разом, нічого не бійтеся і вірте. Головне, що ми боремося на своїй рідній землі і за свою гідну справу».

До початку квітня 1942р. Василь, Нікандр і Павло вступили до місцевих груп самооборони, а рік потому вже активно боролися і з «німаками», і з «червоними» у складі однієї із сотень УПА-Південь.

У Євгена шлях до лав повстанців виявився дещо іншим. Спочатку він, за порадою старшого брата, вступив до Спасівського осередку Юнацтва ОУН; навесні 1942р. пройшов 4-місячний вишкіл і розпочав виконувати завдання господарчого відділу Мізоцького районного проводу; на початку 1944р. організував боївку і незабаром був зарахований ройовим до складу сотні Мирослава куреня Довбенка УПА-Південь (псевдо «Бравий»).

Оце були обійми, коли Євген зустрів свого брата Нікандра серед повстанців! Утім далі брати важко схилили голови, бо трапилося непоправне: їхні брати загинули кілька місяців потому в поліських лісах.

А далі були неймовірно важкі й драматичні бої під Гурбами (квітень 1944р.). Коли на початку травня поранений Євген, поранений, повернувся додому, мати зустріла його плачем: «Боже, живий! А де ж Нікандр?». Він відповів лише одне: «Там було справжнє пекло…».

Євген пережив загиблих братів на десятки років (пішов із життя в 2013р.). Заарештований у 1946р., він гідно пройшов усі неймовірно важкі випробування у слідчих тюрмах НКВД, а потім у виправно-трудових таборах ГУЛАГу Сибіру та на Крайній Півночі (нині Російська Федерація). Був серед активістів Норильського повстання. Звільнений у 1956р., не отримав дозволу оселитися на Рівненщині. Із великими труднощами влаштувався на завод у Чернівцях. Начальство цінувало його за значну кількість винаходів та раціоналізаторських пропозицій, однак й досить часто «нагадувало» про його «бандерівське» минуле.

Оселившись нарешті на Рівненщині в 2000р., Євген Овсіюк з власної ініціативи і своїм коштом побудував у рідному Спасові Пам’ятний Хрест, присвятивши його усім місцевим мешканцям, «загиблим за Україну, за Волю, за Народ у визвольній боротьбі 1940 – 1950-х років». У мартирологу, який викарбований на мармуровому постаменті цього величного пам’ятника, зокрема позначено й такі імена: «Василь, Павло, Нікандр Овсіюки».

У 2007р. Євген Овсіюк особисто передав до фондів Меморіалу фото, документальні матеріали, книжки спогадів, речі з родинного архіву, а в 2014р. до цього унікального комплексу додав кілька десятків дорогоцінних реліквій і його внук.

2017 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.