Родинна пам'ять про війну
Михайло Сорока та Катерина Зарицька

Вони не мали багато часу, щоб насолодитися коханням, не мали змоги вповні пізнати радість батьківства, адже їхнє життя було сповнене постійних поневірянь у катівнях Польщі та Росії, лише через те, що більше, ніж один одного, вони любили Україну. Така доля судилася подружжю Михайла Сороки та Катерини Зарицької.

Народилися вони у різних місцях: Катерина – на Івано-Франківщині в м. Коломия, а Михайло – на Тернопільщині у с. Гнилиці, проте їм судилося зустрітися, адже обоє ще з юнацьких років вирішили присвятити своє життя боротьбі за вільну Україну.

Під час навчання в гімназії сестер Василіянок Катерина Зарицька виконувала обов’язки скарбника гімназійного куреня української скаутської організації «Пласт», а Михайло Сорока за часів студіювання в Тернопільській українській державній гімназії брав активну участь у діяльності українського спортивного товариства «Хортиця». Згодом, після переїзду до Чехословаччини, він став одним із засновників товариства «Український Сокіл» та організатором Союзу українських пластунів-емігрантів.

У 1929 р., коли було утворено ОУН, Катерина вступила до її юнацької мережі. Михайло роком пізніше став безпосереднім членом організації, а з 1934 р. – провідником Крайової екзекутиви ОУН на Західних українських землях. Саме на цей рік припав перший арешт активного член ОУН Зарицької (псевдо «Орися») за підозрою в організації вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького. У 1937 р. за діяльність в ОУН був заарештований і Михайло Сорока.

Познайомилися вони в тюремній капличці у Станіславі (нині Івано-Франківськ), де обоє відбували покарання. Та невдовзі їх розлучили – Зарицьку перевели до Чортківської в’язниці, а Сороку спочатку заґратували у м. Гродно, а згодом перевели до концтабору Береза Картузька.

У 1938 р. Катерина Зарицька була звільнена. Наступного року, коли Європою розпочала свою нищівну ходу Друга світова війна, на волю вийшов і Михайло. За два місяці після цього молодята взяли шлюб. Їхнє родинне щастя тривало недовго. Уже в березні 1940 р. Михайла Сороку разом із вагітною дружиною вдруге заарештували радянські спецслужби. Більше вони ніколи так і не побачили одне одного.

Тоді, коли її чоловік був запроторений до Воркутлагу, Катерина Зарицька у львівській тюрмі «Бригідки» на початку вересня народила сина Богдана, який перебував з нею упродовж 8 місяців, а далі його виховання лягло на плечі бабусі та дідуся.У червні 1941 р. Зарицька вийшла на волю. Подальше навчання у Львівському політехнічному інституті дало змогу Катерині легально проживати у Львові, виховувати сина, опікуватися батьками та виконувати завдання підпільної мережі ОУН – бути зв’язковою керівного складу Крайового проводу ОУН, організатором практичних занять з інструкторами ОУН у Тернопільській, Станіславській, Дрогобицькій та Львівській областях.

Саме Зарицька в роки Другої світової війни налагодила медико-санітарну службу УПА, створила мережу підпільного Українського Червоного Хреста, стала його референтом (псевдо «Монета»). Із березня 1945 р. виконувала обов’язки особистої зв’язкової Головнокомандувача УПА Р. Шухевича. У вересні 1947 р. на залізничній станції Ходорова її схопили співробітники органів НКВД. Подальша її доля – слідство, в’язниця, камера-одиночка у Львівській тюрмі на вул. Лонського, пересильна в’язниця в Києві, 25 років ув’язнення у Сибіру, Верхньоуральській та Володимирській тюрмах, у Мордовії.

У 1948 р., після третього арешту дружини, на волю вийшов Михайло Сорока, відновив зв’язок із провідними діячами українського визвольного руху, за їхнім завданням провадив активну підпільну роботу серед українських політв’язнів у Воркуті. Третій та четвертий арешти сталися відповідно в 1949 р. та 1952 р. Засуджений на 25 років, Михайло зазнавав поневірянь у таборах Росії та Казахстану, брав участь у Кенгірському повстанні в’язнів, був автором гімну табірних підпільників «У гарячих степах Казахстану». У 1971 р. після перенесеного другого інфаркту помер у таборах Мордовії.

Невдовзі після смерті чоловіка, відбувши повний термін покарання, на волю вийшла Катерина Зарицька. Зобов’язана проживати на спецпоселенні без права виїзду, вона була змушена оселитися у Волочиську, що на Хмельниччині. Пережила Михайла на 15 років.

У вересні 1991 р. Катерина Зарицька та Михайло Сорока, прах якого був перевезений із Мордовії, нарешті поєдналися. Подружжя було урочисто перепоховане на Личаківському цвинтарі у Львові. Такою тернистою, але сповненою безмежного кохання одне до одного й до своєї Батьківщини була доля цих двох яскравих постатей у буремній українській історії.

2017 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.