Архів новин

Пам’ять про Голокост
26 січня 2017

До Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту

27 січня відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Він започаткований на спомин про звільнення 27 січня 1945р. радянськими військами в’язнів нацистського концтабору Аушвіц-Біркенау (м. Освенцим, Польща).

До пам’ятного дня в музеї відбувся захід «За велінням совісті й покликом серця» – презентація колекції художніх творів Зіновія Толкачова із серії «Освенцим» та «Квіти Освенцима». У світі мистецтва художник відомий тим, що одним із перших почав поширювати правду про Голокост як катастрофу європейського єврейства та цивілізації загалом, табори смерті як безпрецедентний інструмент геноциду в новітню добу.

У серпні 1941р. Зіновій Толкачов пішов на фронт добровольцем. У 1944 – 1945 рр. брав участь у визволенні в’язнів із табору смерті Майданек та концтабору Аушвіц-Біркенау. У складі спеціальної військової комісії з розслідування злочинів нацизму він 27 січня 1945р. робив замальовки в Аушвіц-Біркенау.

Творчість Зіновія Толкачова cповнена стражданням, жахом, часто німим болем, але також спробами осягнути масштаби злодіянь. Її основні персонажі – люди, які опинилися сам на сам із тоталітарним режимом, безпорадні перед ним маленькі статисти великої трагедії. «Я не знаю документів – саме документів! – сильніших за ці замальовки Зіновія Толкачова», – говорив письменник Віктор Некрасов.

Життя художника є показовим щодо ставлення до єврейства в Радянському Союзі. У 1950-х рр. роботи Толкачова були оголошені «сіоністсько-релігійними», творчість митця названа «глибоко порочною», а сам він клеймований як «втілення безрідного космополітизму».

Лише 1965р. у СРСР побачив світ альбом «Освенцим».

Роботи художника експонувалися в багатьох музеях світу, значна їхня частина зберігається в Національному Меморіалі Катастрофи (Шоа) і Героїзму ЯД ВАШЕМ (м. Єрусалим, Ізраїль) та в Національному музеї історії України у Другій світовій війні (м. Київ, Україна).

Сьогодні для учасників заходу були представлені роботи художника з фондів музею. На презентацію завітали Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович та директор Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський. Останній відмітив, що з малюнками Зіновія Толкачова познайомився вперше ще на початку 1990-х рр., і відбулося це не в експозиції галереї чи музею, а в архівах однієї єврейської сім’ї. «На ці картини треба просто дивитися, слова зайві, адже зображене розповідає про все. І головне, що ми сьогодні з цього залу можемо вийти, а жертви Голокосту мали лише один вихід – смерть», – зазначив Анатолій Подольський. Насамкінець науковець наголосив, що про трагедію Голокосту потрібно говорити правду, адже це важливий урок минулого.

Виступ Анатолія Подольського був співзвучний із словами Володимира В’ятровича. Обидва відмітили, що музей історії України у Другій світовій війні постійно готує нові проекти та виставки, що відкривають сторінки історії війни в усій її правдивості. Зокрема Володимир В’ятрович згадав про виставку «Смертельний шлях», присвячену 75-й річниці трагедії Бабиного Яру, адже «Бабин Яр є своєрідним символом Голокосту в Україні, як широковідомий Аушвіц для світової громадськості».

Експозити щодо Бабиного Яру були представлені нині як цифрова музейна колекція «Україна. Київ. Бабин Яр», розміщена у «Віртуальному музеї» та на сайті Меморіалу.

Колекція містить оцифровані музейні предмети з фондового зібрання, що висвітлюють трагедію Бабиного Яру – урочища в Києві, де впродовж двох років – від 29 вересня 1941р. до 29 вересня 1943р. було знищено понад 100 тис. євреїв, ромів, українців та представників інших національностей. Зібрання презентує документи, листи, щоденники, що свідчать про злочини нацистів; світлини, книги, особисті речі киян, чиї долі були обпалені Голокостом.

На захід також завітали голова Правління Українського центру розвитку музейної справи Владислав Піоро та заступник директора з розвитку ІКТ в науці, культурі та освіті Спеціалізованого Центру «БАЛІ» Ольга Баркова. Вони акцентували увагу на тому, що вперше в українському музейному інформаційному просторі створено контент, який відповідає сучасним національним, європейським і світовим стандартам музейної справи та провідним практикам репрезентації оцифрованих музейних колекцій у веб-середовищі.

Прапор над Аеропортом
20 січня 2017

До другої річниці героїчної оборони Донецького аеропорту

Головною подією останніх днів у музеї стало вшанування пам’яті «кіборгів», які утримували Донецький аеропорт упродовж 242 днів. Нині – друга річниця завершення оборони летовища, у якій українські військові продемонстрували дива стійкості, б’ючись у фактичній блокаді, проти чисельно переважаючого противника.

Тематичний захід «Прапор над Аеропортом» сьогодні відвідали діти з Хмельниччини. Їхній візит був організований духовно-просвітницькою організацією «Держава».

Українські прапори, які неодноразово здіймалися над будівлями терміналів, стали яскравим прикладом оборони Донецького аеропорту. Ці знамена, як і героїчна боротьба «кіборгів», зігрівали надією на перемогу й повертали в серця мільйонів українців упевненість у власних силах. Екскурсовод Олександр Очеретяний розповів юним відвідувачам історії унікальних прапорів, що були з українськими військовими в найскладніші періоди боїв за ДАП. Діти разом із музейним співробітником розшифрували підписи героїв на знаменах та довідалися про їхню долю. На жаль, багатьох із них уже немає серед живих.

Розповідь екскурсовода супроводжувалася трансляцією відеороликів установлення «кіборгами» прапорів у розпал боїв за термінал. Вони знову і знову викликають у нас гордість за українських захисників. Піднятий над полем бою прапор був і є прапором усіх українців, символом віри в краще майбутнє та сподівань на неминучу перемогу на Сході України.

Платформа історика
18 січня 2017

Наш музей – це не лише експозиція, а й інтелектуальний майданчик для істориків, на якому вони діляться своїм практичним досвідом, методичними напрацюваннями та результатами наукових пошуків.

Сьогоднішнім гостем проекту «Музейна платформа історика» стала кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України Тетяна Пастушенко. Її доповідь, присвячена проблемі українських примусових робітників у Третьому райху, була оприлюднена у програмі музейних заходів до 75-ї річниці від початку вивезення населення України на примусові роботи до Німеччини.

Дослідниця провела для аудиторії змістовну лекцію, на якій розкрила основні етапи примусової депортації населення окупованої України, соціально-правовий статус остарбайтерів у нацистській Німеччині, умови їхнього перебування на чужині, післявоєнну долю та довгий і тернистий шлях до визнання як жертв тоталітарного режиму. Переконливо під час викладу матеріалу звучали новітні статистичні дані щодо кількості українських остарбайтерів, які охоплюють також населення, вивезене з окупованого Закарпаття у 1939 році.

Основним меседжем дослідниці стала теза про те, що серед жертв будь-яких військових конфліктів найбільшу кількість становлять саме мирні, цивільні громадяни. Це підтверджують цифри. В Україні під час Другої світової війни не зі зброєю в руках загинуло 5,5 млн громадян, а військові втрати українців, зокрема в лавах Червоної армії, налічують 3,1 млн громадян.

Під час дискусії з аудиторією жваво обговорювалися питання про необхідність висвітлення унікальних доль остарбайтерів у художній літературі та в кінематографі; проблема якості текстів шкільних підручників з означеної теми тощо. Найактивніші учасники зустрічі отримали сюрприз від музею – подарункові сертифікати для підйому на оглядовий майданчик монумента «Батьківщина-мати» (висота 36,6 метра).

Незабаром у рамках проекту «Музейна платформа історика» до музею завітають ще багато фахових істориків, які поділяться своїми напрацюваннями й досвідом.

«То була неволя…»
17 січня 2017

Сьогодні – 75-та річниця від початку вивезення населення України на примусові роботи до Німеччини під час Другої світової війни.

Масштабне використання робітників з України розпочалося 1942 року і тривало до 1945-го. 18 січня 1942 року із Харкова до Кельна вирушив перший ешелон із 1117 робітниками. Загалом із території України до Німеччини були вивезені близько 2,4 млн остарбайтерів (східних робітників). На Батьківщині на більшість із них чекали перевірки й фільтрація у таборах і збірно-пересильних пунктах Наркомату оборони та НКВС.

Темі історичної пам’яті українських невільників, довгому шляху до їх визнання на Батьківщині та академічному вивченню цієї проблеми були присвячені виступи Голови Інституту національної пам’яті України Володимира В’ятровича, Президента Громадської організації «Міжнародний фонд «Взаєморозуміння і толерантність» Ігора Лушнікова, завідувача відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України Олександра Лисенка.

Під час пам’ятного заходу колектив музею презентував колекцію артефактів з теми українських примусових робітників у нацистській Німеччині. Серед нових предметів – віднайдені в 2015 році у стіні старої будівлі Мюнхена реєстраційні картки, медичні довідки остарбайтерів, які передала до музею Олена Хоффман. Уперше експонуються матеріали десяти малолітніх невільників, зокрема десятилітнього Петрика Герасименка із Софіївської Борщагівки на Київщині. Заслуговують на увагу й фільтраційні справи та протоколи допитів, через які проходили жертви трудових репресій.

Заступник генерального директора з наукової роботи Любов Легасова зазначила, що хоча перші матеріали із зазначеної теми надійшли до музею ще за радянських часів, усебічно ця історична проблема представлена в експозиції з кінця 1990-х років. Проте найцікавішими для відвідувачів є персональні історії остарбайтерів, оскільки саме в них часто переплітаються людські почуття, життєві драми та приклади людяності звичайних людей, що потрапили між жорен тоталітарних систем.

Своєю персональною історією поділилася Надія Іванівна Слєсарєва, якій довелося не лише важко працювати на німецькому виробництві, а й пройти пекло нацистських таборів. Не менш вражаючими були й рефлексії власного досвіду пережитих подій від Надії Василівни Мудренок, Станіслава Алозійовича Ільницького та Василя Івановича Циби. Вони не залишили байдужими жодного учасника зустрічі.

Також під час заходу відбулася передача до музею нових унікальних артефактів: дослідник-колекціонер Дмитро Піркл подарував 27 оригінальних поштових листівок та інші персональні документи українських остарбайтерів, а краєзнавець з Київщини Михайло Гич – відеозаписи спогадів колишніх остарбайтерів с. Єрківці Переяслав-Хмельницького району. Нові предмети та свідчення незабаром опрацюють науковці музею, а згодом вони знайдуть своє місце в подальшому музейному висвітленні історичної проблеми.

Перша світова війна. Український фактор
17 січня 2017

Усебічно досліджуючи події Другої світової війни, насамперед її український складник, науковці Меморіального комплексу не залишають поза увагою як передумови, так і наслідки цієї трагедії людства. У цьому контексті музей ініціював новий проект «Перша світова війна. Український фактор», який був презентований сьогодні.

Перша світова розвела синів України, розділеної по Збручу, по різні сторони фронту. Майже 3,5 млн українців мобілізували в 1914 – 1917 рр. до армії Російської імперії, кожен десятий із них загинув. У складі армії іншої імперії, Австро-Угорської, воювали понад 700 тис. українців. З них 320 тис. загинули або були поранені. Вони віддавали життя, здоров’я, воюючи «брат проти брата», за інтереси чужих держав, не маючи століттями своєї.

Збереження пам’яті про загиблих є показником рівня цивілізованості нації. Саме тому ця проблема є однією з пріоритетних у роботі музею. Відбувається постійна співпраця з пошуковими організаціями, зокрема з Всеукраїнською громадською організацією «Союз "Народна пам’ять"». У 2016р. під час експедиції у Закарпатській області, на позиціях Першої світової війни, що проходили на горі Кукул, пошуковці виявили підняті рештки озброєння, військового спорядження, предмети солдатського побуту вояків армій Австро-Угорщини, Німеччини та Росії – понад 80 предметів. Усі артефакти були передані до музею й нині представлені на виставці «З окопів Першої світової». Розповідаючи про знахідки, очільник Союзу «Народна пам’ять» Ярослав Жилкін наголосив, що члени групи шукають нащадків власників виявлених предметів. По завершені ідентифікації ці артефакти будуть передані до музею. Він також запросив фахівців із музею долучитися до чергової пошукової вахти на місцях боїв Першої світової.

Зерна, посіяні в душах українців у буремні роки Першої світової, проросли усвідомленням національної ідентичності, що наприкінці ХХ ст. сприяло появі на карті світу незалежної держави – України.

Складовою частиною презентованого проекту стали матеріали з колекції дослідника Дмитра Піркла, що ознайомлюють із діяльністю Союзу визволення України (СВУ) – одного з чинників боротьби українського народу за здобуття державності.

СВУ заснований 4 серпня 1914р. у Львові. Його політичною метою було створення самостійної держави – Україна. У військових колах Австро-Угорщини та Німеччини СВУ домігся права проводити культурно-освітню роботу, спрямовану на пробудження національної свідомості українців. Для цього військовополонені з підросійської України були об’єднані в чотири окремі українські табори: Раштатт, Вецлер та Зальцведаль – у Німеччині і Фрайштадт – в Австрії.

Про всі ці факти розповів дослідник Дмитро Піркл, який також презентував зразки літератури, виданої СВУ.

На завершення заходу заступник генерального директора музею Любов Легасова зауважила, що про події Першої світової війни вже йшлося не на одній музейній виставці, зокрема «Світові війни мовою плаката» (2009р.), «Апокаліпсис ХХ століття. Світові війни» (2014р.) та інших. Проте представлений нині проект «Перша світова війна. Український фактор» акцентує саме українське підґрунтя та український вимір світового зіткнення. Цей проект передбачає подальшу підготовку виставок, нових теоретичних досліджень, освітніх заходів, поповнення фондової колекції. Він також є складником масштабного плану майбутньої реекспозиції музею, над яким наполегливо працюють науковці.

Запрошуємо всіх ознайомитися з матеріалами виставки «З окопів Першої світової» та дізнатися більше про ще одну воєнну сторінку історії України.

Слава козака не вмре, не загине
5 січня 2017

Початок року… тривають зимові свята, а до музею продовжують надходити експонати з місця, де свят немає – зі Сходу України. Там триває війна і не перестають гинути справжні Патріоти України.

Нещодавно користувачі соціальних мереж були вражені жахливими фото та відео знущання над тілом загиблого воїна, які виклали в Інтернет розлючені сепаратисти. 28 грудня 2016 р. під час розвідувального виходу поблизу Авдіївки загинув командир відділення розвідки 12-го окремого мотопіхотного батальйону 72-ї окремої мотопіхотної бригади Леонід Проводенко, відомий під позивним «Козак». Прощання з Героєм відбулося 2 січня 2017 р. в Києві на вулиці Інститутській, поряд із пам’ятним знаком Героям Небесної Сотні. Похоронили «Козака» на Лук’янівському кладовищі.

Особисті речі бійця, закривавлений одяг, за згодою дружини, до музею передав побратим Леоніда Проводенка – молодий розвідник Павло Якімчук, який, власне, і супроводжував тіло полеглого до Києва. Серед предметів, якими користувався Леонід у земному житті, метальні ножі, козацький спис, ключі від домівки на Луганщині. Він мріяв визволити рідне село і відкрити цими ключами двері до рідного дому, та не судилося…

Незабаром відвідувачі музею зможуть побачити ці речі, які вже стали експонатами, на новій виставці.

Перший відвідувач
3 січня 2017

Музейні традиції – це завжди добре. Вони приживаються лише тоді, коли подобаються відвідувачам та надихають самих музейників. Уже впродовж кількох років у перший робочий день Нового року ми обдаровуємо своїх перших відвідувачів – презентуємо унікальну авторську екскурсію та підйом на оглядовий майданчик «Краєвид» скульптури «Батьківщина-мати». Ця традиція є однією з улюблених у колективі, адже приємно зустрічати перших гостей і дарувати їм несподівані подарунки.

Сьогодні до музею першими завітали відразу дві сім’ї, що приємно порадувало. З’ясувалося, що ці родини теж мають свої сімейні традиції – відвідувати на свята заклади культури разом. Їхнє рішення розпочати Новий рік із візиту до нашого музею є підтвердженням тому. Приємне здивування дорослих, яскраві емоції дітей від подарунка наповнили зали музею теплими посмішками та радістю. Отримавши сертифікати на підйом, діти одразу ж умовили батьків негайно ними скористатися.

Без подарунка не залишилися й перші іноземні гості музею, які завітали до Києва з Казахстану. Юнаки трохи були приголомшені такою зустріччю й подарунком.

Ми дуже раді, що змогли подарувати цим прекрасним людям незабутні враження та приємні хвилини. Сподіваємося, що в Новому 2017 році наші відвідувачі будуть залишати музей лише з позитивними емоціями.