Методика
З досвіду наукового пошуку зі встановлення місця поховання воїна

Час, який минув після Другої світової війни, не загоїв рани, нанесені людству найкривавішою із баталій. Вже понад 70 років країни, учасниці тих подій, підраховують свої збитки – людські, фінансові та матеріальні. Кожна держава створює власний формат щодо вивчення і збереження пам’яті про таке доленосне явище, як Друга світова. Демографічні втрати України, які становлять понад 13 млн. життів, поставили країну на третій щабель трагічного «п’єдесталу» обліку загиблих, зниклих безвісти та померлих під час цієї катастрофи після Російської Федерації і Китаю у загальносвітовому масштабі.

Складність обліку, що межує з неможливістю встановлення точної кількості втрат українців у Другій світовій війні, змушує суспільство переставляти акценти на питаннях збереження історичної пам’яті про війну, виокремлюючи, в першу чергу, з цього «збройно-статистичного» формату конкретного воїна з його долею.

Національний музей історії України у Другій світовій війні, одним із завдань якого є збереження пам’яті про тих, хто віддав свої життя за мир на рідній землі, узяв на себе зобов’язання за запитами від населення знаходити інформацію про долі полеглих або зниклих безвісти військовослужбовців, з’ясовувати місце їхнього поховання або загибелі та сприяти увічненню імен полеглих.

Навчально-освітні програми як форма комунікації з музейним відвідувачем

В умовах глобалізаційних трансформацій сучасного світу, у зв’язку з формуванням постіндустріального суспільства, форсованою інформатизацією та діджиталізацією соціокультурної сфери перед сучасними музеями постають нові виклики: залишатися традиційними інституціями для зберігання та інтерпретування пам’яток минулого чи стати сучасною, динамічною, конкурентоздатною й інтегративною платформою, здатною до синергії, інклюзії й задоволення культурно-освітніх та рекреаційних потреб кожного відвідувача і суспільства загалом. Недарма Міжнародна рада музеїв ІСОМ так визначає місію сучасного музею: «Відповідно до статуту ІСОМ, прийнятого 22-ю Генеральною асамблеєю у Відні (Австрія, 24 серпня 2007 р.) музей є відкритою для публіки некомерційною інституцією, що стоїть на службі суспільства задля його розвитку. Музей збирає, зберігає, досліджує матеріальну і нематеріальну спадщину людства та його середовища задля реалізації дослідницьких, освітніх, рекреаційних функцій».

2018 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.