2016. Меморіалу - 35
Про Музей Другої світової війни в Києві

Пишу від свого імені, а також від імені моїх співробітників, разом з якими відвідував Музей Другої світової війни в Києві. Візит до Вашого музею справив на нас незабутнє враження. Ми мали можливість відвідати багато експозицій в Європі та Сполучених Штатах, присвячених військовій тематиці, зокрема проблематиці Другої світової війни. Це дає змогу нам стверджувати, що Національний музей історії України у Другій світовій війні належить до найкращих установ цього типу. Імпонує кількість і якість накопичених експонатів, яким може позаздрити кожен музей у світі. Щоб експозиція не стала мертвою «колекцією старожитностей», потрібна ідея щодо презентації наявних фондів. У Вашому Музеї ця ідея проглядається на кожному кроці. Демонстрація війни крізь призму досвіду рядових солдатів, а також матерів і вдів сприяє тому, що Ваша оповідь про війну перестає бути історією маршалів і генералів, які малюють на картах стрілки, що позначають власні та ворожі армії. Великий світовий конфлікт уже не є тільки «грою великих світу цього». Завдяки концентрації уваги на долях «простих людей» відвідувач може сповна «доторкнутися» до воєнної реальності, усвідомити загрозу війни, а значить, краще зрозуміти той час.

Такий підхід стає зрозумілим для іноземця, який не знає українського контексту.

Ми свідомі того, що в державі з такою складною і заплутаною минувшиною нелегко вибудовувати наратив, який буде толерантним до різних вразливих моментів і локальних традицій, який не ділитиме, а об’єднуватиме. Нам, спостерігачам ззовні, здається, що Вам удалося побудувати власну «розповідь про війну», яка має об’єднувальний для українців характер.

Сьогодні навіть найзворушливіша історія не може зацікавити відвідувача, якщо вона не розказана атрактивно. Запроваджена у Вашому Музеї і постійно застосовувана мистецька мова, хоч і прив’язана до національних традицій і виразності, має універсальний характер. Асоційовані з журавлиним клином «летючі» шинелі, намети та хустки – це зворушливий символ української духовності.

І таких прикладів можна навести багато. А прикінцева, найбільш зворушлива частина експозиції – Зал Пам’яті – не може нікого залишити байдужим.

Ваш Музей виконує ще одну складну та важливу місію. Він є місцем, яке кияни хочуть і люблять відвідувати, вони тут почувають себе так, «як удома». Музей є, у повному розумінні цього слова, частиною міста, без якої важко уявити собі Київ. Це – безцінний капітал.

Вітаємо Вас із тим, що Ви створили, і сподіваємося, що Гданський музей Другої світової війни буде також цікавим для Вас, як Ваш є цікавим для нас. Дякуємо за доброзичливість, готовність до діалогу і співпраці.

Павел Махцевіч
габілітований доктор, професор,
директор Музею Другої світової війни (Гданськ, Польща)

День Пам’яті, День Перемоги над нацизмом
і Національний музей історії України у Другій світовій війні

За останні два десятиліття мав нагоди відвідати багато музеїв різного профілю, хоча найбільшу увагу привертали ті, що тематично пов’язані з війною. У Нормандії, де союзники у червні 1944 р. здійснювали грандіозну операцію «Оверлорд», у Берліні, Освенцимі, Москві, Бресті, Волгограді, Вільнюсі та інших містах оглядав експозиції меморіалів та виставок і завжди порівнював їх із Меморіалом на Дніпрі. Лише з часом сформулював основну особливість, навіть унікальність Національного музею історії України у Другій світовій війні: центральним об’єктом тут виступають не уряди й армії, макроісторичні процеси, а конкретний учасник війни – рядовий воїн і маршал, упівець і радянський партизан, військовополонений і остарбайтер, а ще – збірний образ жертв нацизму, фашизму й мілітаризму. Гуманістичний компонент виступає стрижневим концептом не тільки основної експозиції, а й численних реліквійно-документальних виставок, а також різноманітних заходів, які тут проводяться.

З 90-х років ХХ століття музей тісно співпрацює з Інститутом історії України НАНУ. За цей час підготовлено низку видань, що вже стали бібліографічною рідкістю, зокрема, із серії «Дослідження, документи, свідчення», проведено кілька наукових конференцій, круглих столів, реалізовано виставкові проекти.

Щоразу, коли буваю в музеї, запитую молодих екскурсантів: «Що Вас спонукало прийти саме сюди, а не в інше місце столиці?». Відповіді – різні, однак найбільше відвідувачів поспішають сюди, аби відчути пульс воєнної доби, «доторкнутися» до доль тих, кому випали такі важкі випробування, пропустити через себе їхні думки, переживання, сподівання. Після таких розмов мене не полишає відчуття, що ці люди виходять з Меморіалу очищеними й заглибленими в себе.

Інколи можна почути: мовляв, у музеї – багато «радянщини»: червоних прапорів, зірок, інших символів комунізму. Додам: тут також багато символіки інших воюючих сторін. То ж виникає логічне запитання: а що має експонуватися в музеї історії України періоду Другої світової, коли навмисно не закривати очі на тогочасні суспільно-політичні реалії? Не можна ж вихолощувати внесок мешканців України в перемогу над нацизмом, як у радянські часи замовчували або фальсифікували боротьбу українських самостійників за суверенну державність.

Музей постійно розвивається, його колектив розпочав «декомунізацію» задовго до появи відповідних законів і добре усвідомлює перспективи свого розвитку. Тут ніколи не йшли на компроміси з власним сумлінням і не керувалися політичною кон’юнктурою, незважаючи на неодноразові спроби можновладців нав’язати власне, політизоване бачення війни. Несхибним компасом для музейників слугують принципи наукового пізнання й громадська відповідальність. Меморіалу в Києві – 35! Це – початок зрілості. Тож хочеться побажати його колективу творчих здобутків, невпинного руху вперед і миру!

Олександр Лисенко
доктор історичних наук, професор,
завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни
Інституту історії України НАН України

Меморіал на схилах Дніпра

Мабуть, ніде питання пам’яті про минулу світову війну не постає так емоційно і, на жаль, так органічно, як у воюючій країні. Якщо до лютого – березня 2014 р. для більшості мешканців України (які ніколи не бачили і не відчували війни) уявлення про Другу світову були виключно абстрактними, то після початку російської агресії вони набирають реального змісту. Біль за втраченими рідними, відчуття страху, психологічний дискомфорт, матеріальні збитки, розлука з родинним вогнищем – це ті наслідки сьогоднішньої війни, які роблять зрозумілими і близькими переживання людей у 1939 – 1945 рр. Шукаючи психологічної опори в минулому, українське суспільство зацікавилося історією, її героїчними і трагічними сторінками. Історична література, кінофільми, публічні лекції викликають непідробний інтерес широких суспільних верств, однак тільки в музеї наш сучасник має змогу поринути в атмосферу прожитих епох.

Ось уже 35 років над берегами Славутича височіє монументальна фігура Батьківщини-матері, яка є своєрідним вінцем, квінтесенцією унікального Національного музею історії України у Другій світовій війні. У світі налічується небагато подібних музейних установ, де було б зібрано близько 400 тисяч автентичних музейних предметів, де б кожен документ, кожна річ в експозиції промовляли до відвідувача голосом воєнної епохи.

Задуманий як Меморіал, що мав уславлювати подвиг народу під «мудрим керівництвом компартії», Національний музей пройшов складний та доволі успішний еволюційний шлях у напрямі до сучасного Меморіального комплексу, в експозиційних залах якого розкриваються всі найскладніші аспекти історії України 1939 – 1945 рр. Мілітаризація тоталітарних та авторитарних режимів Європи в 1930-х рр., народження і трагічна загибель Карпатської України, «українське питання» в геополітичній грі напередодні війни, вереснева кампанія, війна на східному фронті, доля остарбайтерів, Голокост, опір нацистам, боротьба під самостійницькими прапорами, життя і смерть в окупації, демографічна катастрофа – ці та інші (часто найдрібніші) аспекти протягом останніх десятиліть (незважаючи на колосальний опір окремих громадських організацій, а в епоху Януковича і державних структур!) імплементувалися співробітниками в експозиції Меморіалу.

Колосальний документальний і фотографічний архів, виняткової цінності речові фонди, унікальні художні рішення в експозиції, а найголовніше – потужний, динамічний, молодий і творчий колектив – ось таким є сьогоднішній Меморіальний комплекс. Музей, який змінюється разом із країною, який воює разом із країною, який живе разом з країною і який разом із країною приречений на успіх і подальший розвиток!

Іван Патриляк
доктор історичних наук, професор,
декан історичного факультету
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка

Кілька думок про музей

Музей Другої світової війни для мене – це одна з головних візитівок міста. Недарма сюди прямують іноземці з різних країн світу, а також люди з інших регіонів України.

Сьогодні я побував у музеї не вперше, але щоразу я знаходжу щось нове та цікаве для себе. Надзвичайно вразила нова виставка, присвячена бійцям із зони АТО. За неї хочу особливо подякувати музейному колективу, адже відразу помітно, скільки вкладено праці й зусиль для її реалізації. Історія кожного героя унікальна. Думаю, жодна людина не зможе лишитися байдужою до виставки.

Музей змушує по-новому осягнути події 70-літньої давнини, адже у зв’язку з нинішньою війною на Донбасі все сприймається ближче й інакше. Нині важко знайти людину, яка б не чула слів «наступ», «оточення», «полон», «втрати». Тематика музею з плином часу стає лише актуальнішою.

Не можу не захоплюватися роботою музейного колективу, який створив глибокі художні образи в експозиційному показі. Можна забути, який експонат роздивлявся у вітрині годину тому, але «мурашки по шкірі», які пробігали в Залі Пам’яті, забути не можна. Думаю, показовим є той факт, що у цьому музеї експозицію осмислюють не лише як набір експонатів, а і як дещо більше – цілісний організм, складові компоненти якого органічно переплітаються й поєднуються, утворюючи завершений концепт.

Хочу особливо подякувати екскурсоводу. Попередні два рази я вивчав музей самостійно, але цього разу вирішив, що у такій великій експозиції не завадить супровід. Нас дуже люб’язно прийняли, і ми були приємно здивовані, наскільки цікавою, живою, пізнавальною і водночас зрозумілою була розповідь екскурсовода! Помітно, що в музеї цінують своїх відвідувачів!

Неодмінно завітаю знову та буду радити відвідати музей усім своїм друзям! Тримайте свою планку так само високо й надалі!

Петро Шурхал
адміністратор дитячої футбольної школи,
23 роки, м. Київ

м. Київ, вул. Лаврська, 24
+38 (044) 285-94-52
info@warmuseum.kiev.ua
2016 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено.
Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.