Історія музею

Усю діяльність Меморіального комплексу спрямовано на те, щоб допомогти людям зрозуміти витоки трагедій, які несуть війни, показати шляхи їх відвернення, розкрити історичну правду про жертовність і подвиг українського народу в борні проти нацизму, сприяти патріотичному вихованню громадян, зокрема молоді.

Задум і рішення про створення в Києві Музею історії війни виникли в червневі дні 1943р., коли ще точилися запеклі бої з вигнання нацистських окупантів із теренів України. Проте першочергові завдання відбудови, розвитку економіки та соціальної сфери відсунули реалізацію цього питання до середини сімдесятих років минулого століття.

Важливим етапом на шляху до створення сучасного музею слід вважати республіканську виставку «Партизани України в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників», відкриту в квітні 1946р. і в жовтні прирівняну до музеїв 1-ї категорії.

На початку 1950р. музей було закрито, а його матеріали передано у фондосховища Державного історичного музею (нині Національний музей історії України), на базі якого в 1970р. організовано творчу групу зі створення музею історії війни.

17 жовтня 1974р. на Печерську, у колишньому Кловському палаці, було урочисто відкрито «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років». Він одразу привернув увагу громадськості та численних відвідувачів. Тоді ж стало очевидним, що масштаби теми, багатство музейного зібрання потребують іншої наукової концепції та спеціального приміщення. Розпочалася робота зі створення Меморіального комплексу «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років», який відкрито 9 травня 1981р.

Усю діяльність Меморіалу спрямовано на те, щоб допомогти людям зрозуміти витоки трагедій, які несуть війни, показати шляхи їх відвернення, розкрити історичну правду про жертовність і подвиг українського народу в борні проти нацизму, сприяти патріотичному вихованню громадян, зокрема молоді.

Результативність цієї роботи забезпечується багатством фондового зібрання, що є одним з найбільших в Україні. Музейні колекції постійно поповнюються і налічують близько 400 тис. музейних предметів. Це дає змогу оновлювати і вдосконалювати головну експозицію, а також щорічно створювати різноманітні виставки. Меморіал став провідним науково-дослідним, науково-методичним і освітнім центром із воєнної історії України. З його експозиціями ознайомилися близько 30 млн відвідувачів із багатьох країн з усіх континентів.

Високий суспільний рейтинг музею, інтерес широких кіл і фахівців до його багатогранної діяльності ґрунтуються на інтелектуальному потенціалі досвідчених науковців, практиків-музеєзнавців і підтримуються плідними творчими зв’язками з вітчизняними та зарубіжними музеями, з ученими Інституту історії України НАН України, державними установами, громадськими об’єднаннями, засобами масової інформації. Ураховуючи значення Меморіального комплексу як унікальної пам’ятки вітчизняної культури, з метою збереження його історико-культурних цінностей 21 червня 1996р. Указом Президента України музею надано статус Національного. Логічним наслідком багаторічної науково-дослідної, науково-експозиційної та освітньо-комунікативної роботи співробітників Національного музею стала постановка питання про зміну назви інституції.

Україноцентричність експозиції, трактування історії найбільшого мілітарного конфлікту ХХ століття без однолінійності й спрощеності, розширення тематичних напрямів усіх форм музейної діяльності, суспільно-політичні реалії сьогодення стали тими чинниками, що актуалізували зміну назви музею. 16 липня 2015р. наказом Міністерства культури України заклад перейменовано на Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Співробітники Національного музею й далі активно працюють, фокусуючи всі види діяльності на гуманітарному вимірі світової воєнної трагедії.

Історія повсякденності, перенесення пріоритетних акцентів на пересічну людину переконують у тому, що війна – це не лише велика політика країн, що воюють, а насамперед – люди, яким властиві глибокі співпереживання, героїчні вчинки, трагічні помилки тощо. У подальшій реекспозиції антропологічний акцент ґрунтуватиметься не лише на реаліях сьогодення, а й на попередньому науковому базисі та комунікативному досвіді Музею.