Повернулися з небуття
Життя за сусідню країну

Другій світовій війні належить особливе місце в історичній пам’яті нашого народу, адже сповіщення про загибель, найжахливіші документи війни надійшли чи не в кожну українську оселю. Скорботну звістку з фронту іноді чекали роками й десятиліттями. Лише в ХХІ ст. родичі змогли провести пошуки батька, діда, прадіда, які зникли безвісти, або встановити їхні долі та місця поховання.

Дотепер майже щодня звертаються до співробітників музею громадяни з різних країн світу з найрізноманітніших питань: пошуку документів про загибель, установлення місць поховання, дослідження бойового шляху військової частини, звідки надійшла похоронка, увічнення пам’яті загиблого тощо.

Цього разу до нас звернувся житель с. Таганча Канівського району Черкаської області Віктор Олексійович Зубаль із проханням допомогти встановити точне місце поховання його діда – Захара Яковича Бобиря, який, за наявними в родині даними, загинув на території Чехословаччини.

Унаслідок проведеного пошуку в Документальному фонді з обліку людських військових втрат України в Другій світовій війні ми знайшли сповіщення про загибель, у якому значилося, що Бобир Захар Якович помер від ран 5 лютого 1945 р. і похований у с. Удеріна (Чехословаччина).

Завдяки інформації, розміщеній на сайті об’єднаної електронної бази загиблих воїнів, удалося з’ясувати, що нашого земляка призивав на фронт Канівський РВК у 1942 р. І тут ми вкотре стикнулися з помилкою, допущеною під час заповнення облікових документів воєнного часу. 15 серпня 1941 р. м. Канів окупували гітлерівці, і лише 31 січня 1944 р. війська 206-ї стрілецької дивізії 27-ї армії відвоювали місто у противника. Отже, у 1942 р. розшукуваний не міг бути призваним до лав Червоної армії. Можна припустити, що він був призваний уже після визволення міста в 1944 р. (можливо, повторно).

Червоноармієць Захар Якович Бобир воював у складі 794-го стрілецького полку 232-ї Сумсько-Київської стрілецької дивізії, яка з боями пройшла всю територію України, брала участь у визволенні великих українських міст, зокрема й Києва. У березні 1944 р. дивізія однією з перших серед частин 40-ї армії вийшла на державний кордон із Румунією. Далі військовий підрозділ у складі 51-го стрілецького корпусу вів бої за очищення від нацистів території Румунії, Угорщини та Чехословаччини.

Запеклі бої на теренах Чехословаччини велися у важких умовах гірсько-лісистої місцевості Карпат. На початку 1945 р. 232-га стрілецька дивізія у складі 40-ї армії 2-го Українського фронту в напружених боях розгромила противника в Словацьких Рудних горах.

Саме в цей час військовий підрозділ оволодів містом Лученець і почав наступ на м. Зволен. У важких боях із противником Захар Якович Бобир був поранений. Бійця лікували у шпиталі 238-го медико-санітарного батальйону, проте врятувати його не вдалося. 5 лютого 1945 р. воїн помер від ран. З.Я. Бобир – один із 140 тис. солдатів і командирів Червоної армії, похованих на території Чехії та Словаччини.

Спочатку бійця поховали в с. Удеріна Ловинобонського округу Лученецького повіту Банськобистрицького краю Словаччини. Після війни відбулося перепоховання загиблих військовослужбовців із довколишніх населених пунктів у братські могили військового меморіалу м. Зволен – одного з найбільших військових поховань країни. На цьому кладовищі поховано радянських і румунських солдатів, які загинули під час Другої світової війни. На пагорбі, в районі «Злати поток», покоїться прах понад 17 тис. воїнів Червоної армії. Це вдвічі більше, ніж на братиславському Славені – відомому меморіалі в столиці Словаччини.

Кладовище в м. Зволен засноване в післявоєнний час. Ексгумація останків загиблих та їх перепоховання розпочалося в 1952 р., через два роки після заснування цвинтаря.

Зволенський некрополь складається з кількох частин, кожна з яких має свій скромний меморіал. Ділянку кладовища, де поховані радянські солдати, можна впізнати за 15-метровою стелою, установленою на багаторівневому п’єдесталі. У 1959–1960 рр. пам’ятник створив архітектор і скульптор М. Буду.

Ймовірно, що саме на територію цього меморіалу був перенесений і прах полеглого в 1945 р. Захара Яковича Бобиря. Нині для того, щоб увічнити пам’ять воїна, доведеться постаратися не лише родичам загиблого, а й багатьом українським та словацьким інституціям.

Щасти їм у цій непростій, але святій справі!

2018 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.