Повернулися з небуття
Доля прадіда

«Мене все життя цікавила доля мого прадідуся Харченка Івана Федотовича, 1907 р. н., уродженця с. Вербівка Кам’янського району Кіровоградської області…»

З листа Цапенко Ганни Олександрівни з м. Сміла

У квітні цього року співробітники музею відповіли на запит про долю Івана Федотовича Харченка, 1907 р. н., який не повернувся з війни. Науковці знайшли повідомлення про загибель, відповідно до якого гвардії молодший сержант Іван Федотович Харченко загинув 20 травня 1945 р. і був похований у м. Секешфехервар (Угорщина). Утім, не все було так легко в цій історії.

Під час пошуку відомостей у загальнодоступній електронній базі ОБД «Меморіал» виявилося, що воїн був призваний до лав Червоної армії 20 липня 1941 р., Кам’янським РВК Кіровоградської області (нині Смілянсько-Кам’янський ОМВК Черкаської області), артилерист 241-го стрілецького полку, брав участь у боях на Південному фронті, був поранений. 20 серпня 1941 р. під час оборонних боїв під Одесою потрапив у полон. Перебував у таборі Слобозія № 1 на території Румунії. Величезна кількість радянських військовополонених – одна з найдраматичніших сторінок минулої війни. Колони виснажених, обдертих червоноармійців стали звичним явищем на вулицях багатьох міст і містечок деяких країн-учасниць Другої світової війни.

30 серпня 1944 р. Іван Харченко був звільнений із табору. Головне – залишився живим. Після перевірки направлений до 235-го армійського запасного полку.

Ще одну інформацію про долю Івана Харченка науковці виявили в загальнодоступній електронній базі «Подвиг народу». Наказом № 7/н від 20 лютого 1945 р. командуванням 230-го гвардійського стрілецького полку 80-ї гвардійської стрілецької дивізії 3-го Українського фронту гвардії молодший сержант І.Ф. Харченко, санітар санітарного взводу 2-го стрілецького батальйону, за особисту мужність і звитягу був нагороджений медаллю «За відвагу». За період боїв від 10 до 25 січня 1945 р. в районі с. Замоль (Угорщина) на правому березі Дунаю, під сильним артилерійським і танковим вогнем противника, санітар виніс із поля бою 20 поранених бійців і командирів разом з особистою зброєю.

Правнучка учасника Другої світової війни Ганна Олександрівна Цапенко, викладач історії, зазначила у своєму листі: «Мене все життя цікавила доля мого прадідуся Харченка Івана Федотовича, 1907 р. н., уродженця с. Вербівка Кам’янського району Кіровоградської області. Використовуючи сайти ОБД «Меморіал» та «Подвиг народу», я знайшла архівні документи, які надали розгорнуту картину служби мого прадідуся в роки Другої світової війни. Проте все життя наша родина нічого не знала про нагородження прадіда і не мала жодного підтвердження цього факту. Також не мала і похоронки».

Солдатське життя Івана Харченка було нелегким. Він достойно пройшов випробування оборонними боями, полоном, пораненнями, перебував у таборі для військовополонених, був звільнений, і після перевірки повернувся до лав Червоної армії, воював самовіддано та мужньо.

Боєць не повернувся додому, не зажив щасливим родинним життям, не побачив дорослими своїх дітей. Загинув Іван Федотович Харченко не 20 травня 1945 р., як зазначено у сповіщенні, а 20 березня 1945 р. І головним бажанням у житті цієї пересічної людини на фронті було наближення перемоги над нацизмом, як і для більшості українців, щ перебували в лавах Червоної армії. Вклонімося їм за це!

2018 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.