Повернулися з небуття
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля…

«Прошу надати мені будь-яку інформацію про моїх родичів, які були призвані на війну і до сьогоднішнього часу про них мало що відомо …»

З листа Н. А. Даниленко

Чергова історія науково-дослідницького пошуку почалася з листа, який надійшов з м. Хорол Полтавської області. Запитувач цікавилася долями свого прадіда Павла Демидовича Каланчука, 1893р.н., та життєвими шляхами трьох братів свого діда Івана Михайловича Тітенка – Григорія Михайловича, 1911р.н., Івана Михайловича, 1913р.н., та Василя Михайловича, 1919р.н.

Складність пошуку полягала в тому, що в документах про розшукуваних було багато розбіжностей, зокрема: у написанні прізвищ, визначенні років народження та дат загибелі, різних адрес родичів. Попри це наукові співробітники встановили чимало невідомої інформації.

Вони, зокрема, з’ясували, що Павло Демидович Каланчук, який мешкав на Полтавщині, був мобілізований до лав Червоної армії в серпні 1941р. Останнє місце служби воїна – 524-й стрілецький полк 112-ї стрілецької дивізії. Восени 1942р. це військове формування було виснажене та знекровлене в жорстоких боях за Сталінград, виведене за Волгу і, зрештою, увійшло до складу резерву Ставки ВГК. Військове з’єднання дислокувалося в м. Аткарськ Саратовської області, де отримувало поповнення та проходило вишкіл. 2 березня 1943р. 112-та стрілецька дивізія в складі 2 ї танкової армії брала участь у визволенні м. Дмитрієв-Льговський Курської області. У ході операції на сєвському напрямі військовий підрозділ увійшов до складу 60-ї армії Центрального фронту і зайняв оборону на північ від м. Рильськ на Курській землі. У документах, переданих до музею Хорольським РВК Полтавської області, є Іменний список безповоротних втрат цього РВК із записом, згідно з яким розшукуваний загинув 14 березня 1943р. Минув не один десяток років після закінчення війни, проте до сьогодні документи про втрати військових підрозділів і поховання загиблих воїнів розсекречуються. Нині нам стало відоме первинне місце поховання Павла Демидовича Каланчука – с. Неплюєвка Хомутовського району Курської області. Проте погребіння загиблого особового складу Червоної армії відбувалося в братських могилах чи на братських кладовищах в місцях дислокації дивізії, тому поховання червоноармійця Каланчука не було індивідуальним. У 1953р. відбулося перепоховання воїнів із с. Неплюєвка до братської могили с. Амонь того ж району. В обліковій картці № 1 цього військового поховання, розміщеній на сайті www.obd-memorial.ru. під № п/п 36, розшукуваний помилково записаний як рядовий Коланчук Павло Дмитрович, і рік народження вказаний не той, і дата смерті – не та. Однак у вказаній братській могилі покояться однополчани розшукуваного, які загинули разом із ним у березні 1943р. і спочатку були поховані в с. Неплюєвка. Це, зокрема, червоноармійці Кирило Васильович Гаврилов та Трохим Миколайович Бабій. Тому вважаємо, що місце поховання загиблого прадіда адресанта Н. А. Даниленко віднайдено.

Науковці знайшли документи про загибель на трьох братів діда запитувачки Івана Михайловича Тітенка.

Брати Григорій Михайлович, Іван Михайлович та Василь Михайлович були уродженцями с. Новачиха Хорольського району Полтавської області. У 1941р. на початку німецько-радянської війни брати були мобілізовані до лав Червоної армії, жоден із них не повернувся з війни.

Старші – Григорій Михайлович та Іван Михайлович, у 1946р. Управлінням з обліку загиблого та зниклого безвісти рядового і сержантського складу були зараховані зниклими безвісти в грудні 1943р. Найімовірніше, вони не пережили трагічних оборонних боїв 1941р. У важких умовах бойових дій, відступу, оточень командири не мали можливості й часу проводити належний облік особового складу, списки загиблих або не складалися зовсім, або не доходили до Центру через об’єктивні причини. По війні військкомати уточнювали долі мільйонів воїнів.

Василь Михайлович Тітенко, технік-інтендант ІІ рангу, воював у складі 5-ї армії Південно-Західного фронту, що брала участь у Київській оборонній операції (7.07. – 26.09.1941р.). Бої під Києвом завершилися перемогою гітлерівських військ і оточенням радянських армій Південно-Західного фронту (5, 21, 26, 37-ї та частково 38-ї). Військам фронту не вдалося вирватися з оточення, у німецькому полоні опинилися сотні тисяч солдатів і офіцерів. Василя Тітенка також спіткала доля військовополоненого. Він пройшов випробовування полоном, був звільнений, потрапив в окремий штрафний батальйон 1-го Українського фронту. 16 липня 1944р. рядовий В.М. Тітенко загинув і був похований у Центральному парку м. Горохів Горохівського району Волинської області.

Усіх воїнів із родини Каланчуків – Тітенків поєднали любов до своєї землі та родини, а також нестримне бажання вистояти в усіх випробуваннях і вижити. Їхні нащадки до сьогодні пам’ятають своїх загиблих родичів та намагаються знайти бодай якусь вісточку про них.

2018 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.