Повернулися з небуття
Долі братів Матусевичів
«Усі вони добровольцями пішли на фронт, незважаючи на вік, і всі четверо загинули». З листа Е.В.Савченко

До музею із запитом про місце загибелі дідуся, Івана Савовича Матусевича, 1901р.н., звернулася киянка. У листі повідомлялося, що в с. Матюші встановлено пам’ятник загиблим односельцям, серед яких указані прізвища чотирьох братів Матусевичів.

Із початком німецько-радянської війни бойові дії на території Київщини розпочалися в першій половині липня 1941р. Із с. Матюші Білоцерківського району Київської області пішли на фронт брати Матусевичі – Пилип Савович, 1900 р.н., Іван Савович, 1901р.н., Пантелій Савович, 1903 р.н., та Панас Савович, 1905р.н. Усі брати були одруженими й мали родини. До речі, Матусевичі були із заможної родини, але не з «куркулів». У селі був цілий «куток», де жили люди з таким прізвищем. Наразі у Книзі Пам’яті України лише з одного с. Матюші значаться загиблими шестеро Матусевичів.

У Радянському Союзі, згідно із Законом про загальну військову повинність (1939р.), військову службу відбували всі чоловіки, незважаючи на національність, віросповідання, рівень освіти та соціальний стан. У країні, яка позиціонувала себе як оплот миру, багатодітні родини були справжнім джерелом військовозобов’язаного контингенту, адже пільги за сімейним станом надавалися тим із призовників, котрі були єдиними працюючими робітниками в родині й своєю працею утримували двох непрацездатних батьків-пенсіонерів або батьків-інвалідів 1–2 груп. Виходило, що в батьків можна було забрати до війська чи не всіх синів!

Згідно з мобілізаційним планом 1941р. армії воєнного часу в СРСР комплектувалися з навчених людських ресурсів за персональною пропискою військовозобов’язаних. Уже першого ж дня німецько-радянської війни було оголошено мобілізацію. 23 червня 1941р. на території 14 з 16 існуючих на той час військових округів, у тому числі трьох українських – Київського, Харківського, Одеського – почався призов військовозобов’язаних чоловіків 1905 – 1918р.н. Тоді ж, у 1941р., троє з братів Матусевичів – Пилип, Іван та Пантелій – пішли до лав Червоної армії добровільно; а Панас, 1905р.н., був мобілізований.

До кінця літа 1941р. відбулися зміни правил і вікових категорій військових мобілізацій. Уже в серпні 1941р. в окремих областях УРСР було оголошено мобілізацію військовозобов’язаних запасу 37 – 51-річного віку, 1890 – 1904р.н., та дострокову мобілізацію не лише 19-річних, 1922р.н., а й 18-річних призовників, 1923р.н.

У вересні 1941р. територія Київської області була повністю окупована нацистами. Перша хвиля мобілізації, що прокотилася Україною, збігалася зі стрімким наступом ворога й трагічними оборонними боями. Переважна кількість загиблих у 1941 – 1945рр. (68%), за дослідженнями українських науковців, припала саме на військовозобов’язаний контингент першої хвилі мобілізації та військових РСЧА, які на час уторгнення військ Вермахту на територію СРСР перебували на строковій службі. Ці дані, а також зміни, що відбулися у військових мобілізаціях, підтверджують той факт, що з перших місяців німецько-радянської війни в СРСР було взято курс не на формування дієвої військової стратегії, навчання, підготовку військ, а на здобуття перемоги за рахунок кількості людського контингенту. За таких умов чого було варте людське життя?

Брати Пилип, Іван та Панас Матусевичі загинули в роки війни. Скоріш за все, братів спіткала гірка доля військовополонених 1941р., але кожен з них пройшов свій шлях, випивши гірку до краю. Важке становище на фронті – кровопролитні бої, відступ, оточення радянських дивізій, армій та навіть фронтів – унеможливлювало точне, якісне і своєчасне ведення персонального обліку загиблих. У результаті долі багатьох бійців залишилися невідомими. Взяття їх на облік проводилося після війни з метою впорядкування питання щодо виплати пенсій сім’ям загиблих бійців, які були призвані до лав Червоної армії, але подальша доля яких лишилася не з’ясованою. Встановити бойовий шлях та місце загибелі «зниклого безвісти» практично неможливо. Дата «зникнення» вказувалася умовно – шляхом додавання шести місяців до дати визволення території, де проживала родина полеглого. Відомості, знайдені про розшукуваних братів, демонструють цей підхід:

Пилип Савович зник безвісти в березні 1943 р. На сайті об’єднання «Саксонські Меморіали» вдалося розшукати дані, згідно з якими він помер 27 лютого 1945р.

Іван Савович зник безвісти у грудні 1941 р., повідомлення про долю чоловіка від Управління втрат рядового і сержантського складу (м.Москва) в 1946 р. отримала дружина – Зінаїда Матвіївна, яка проживала в с. Матюші.

Панас Савович зник безвісти в березні 1944р.

Визволення Київщини від гітлерівців розпочалося у вересні 1943р. у ході битви за Дніпро і визволення столиці України. Ще майже три місяці після взяття Києва гриміли кровопролитні бої в Київській області. 29 грудня 1943р. було звільнено від гітлерівців с. Матюші. 10 березня 1944р. радянські війська остаточно звільнили Київську область. Із братів Матусевичів лише Пантелій Савович був мобілізований до лав Червоної армії вдруге, на початку 1944р. Зовсім мало часу відвела йому доля на фронті. Червоноармієць, стрілець 360-го стрілецького полку, він був поранений 27 лютого і помер 12 березня 1944р. Пантелій – єдиний із братів, який був похований на міському кладовищі Полтави. Будь-яка війна має нелюдське обличчя. Для держави – СРСР – чотири загиблі брати Матусевичі були лише статистикою, для рідних вони були й залишаються батьками, дідусями, прадідами, яких люблять і пам’ятають.

2017 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.