ПОВЕРНУЛИСЯ З НЕБУТТЯ

Останній бій зниклого безвісти солдата
23 грудня 2016 року
Дуже мало залишилося тих, хто особисто пережив події Другої світової війни, – дружин та дітей колишніх воїнів. Багато з них не можуть заспокоїти власну душу, адже донині не віддали данину пам’яті на місці упокою загиблих родичів. Тому продовжують шукати місця останнього спочинку своїх чоловіків або батьків...

На адресу музею надійшов коротенький лист-запит, у якому донька загиблого Логвина Яковича Кизимчука вказувала лише назву військкомату, яким його було призвано до лав Червоної армії та дату зникнення безвісти на фронті – 16 липня 1944р. У кінці – прохання: «Прошу Вас надати інформацію щодо можливого поховання мого батька». Пошуковці знають, що відшукати бодай якісь відомості про воїна, зниклого безвісти в 1941р., в 1943р. або в 1944р., досить важко, адже під час відступу чи наступу військ документи з обліку людських втрат іноді знищували (щоб не дісталися ворогу), іноді не встигали повноцінно заповнити, іноді складалися несвоєчасно (наприклад, через загибель керівництва військової частини) тощо.

Святий куточок на землі України…
13 грудня 2016 року
Перечитавши листи прадіда з фронту до родини … у мене з’явилося чітке переконання того, що, не дивлячись на несприятливі обставини, необхідно відвідати його могилу, вшанувати пам'ять й виголосити необхідні молитви…

«Улітку 1994р., майже через 50 років по закінченню Другої світової війни, до моєї бабусі надійшло повідомлення про те, що її батько, Вільданов Ізмаїл Закірович, загинув 25 липня 1944р. у бою біля станції Давидів Львівської області України. Останній лист із фронту він написав, як з’ясувалося потім, напередодні своєї загибелі». Так розпочинався лист від Ільшата Ірнасовича Халікова, який надійшов до музею з Республіки Татарстан...

І ви нам допоможете у розшуках…
5 грудня 2016 року
Згідно з архівними даними, мій дідусь Здітовецький Степан Антонович, 1905 року народження, загинув у березні 1944р. і був похований на кладовищі у с. Пронятин Тернопільської області…

У черговому запиті, що надійшов до музею, були надіслані 8 копій документів самостійного пошуку родича. Ірина Станіславівна Кручко з м. Бердичева Житомирської області писала: «Моя мама, дочка дідуся, а також ми, його внуки, дуже хотіли відвідати його могилу. Проте з відомої нам інформації, частина кладовища, де поховані воїни, занедбана та заросла бур’янами і навіть немає пагорбів могил із надписами.

І знову невідомі сторінки з біографії Героя
18 листопада 2016 року
Тов. Слободзян у боях із 21 січня 1943р. до 25 лютого під час оборони м. Краматорськ виявив себе мужнім і звитяжним командиром...

З нагородного листа до ордена Вітчизняної війни 1-го ступеня.

Одного дня до музею надійшов запит із проханням надати розгорнуту довідку про Героя Радянського Союзу Василя Семеновича Слободзяна. Долею танкіста, учасника боїв на річці Халхін-Гол (Монголія), цікавилися його земляки. Інформація про Героя була майже ідентичною в різних джерелах. Народився 23 березня 1916 р. в с. Бахматівці на Хмельниччині (до 1954р. – Кам’янець-Подільська область), у селянській родині. Його біографія була типовою для того часу. Закінчив 4-класну сільську школу, курси трактористів, почав працювати в рідному селі. Призваний до лав Червоної армії в 1937р., службу проходив у Забайкальському військовому окрузі.

Відновити добре ім’я старшого брата
9 листопада 2016 року
Мій старший брат Єгор не повернувся з війни. Серед односельців ширилися чутки, що брат потрапив у полон та перейшов на бік ворога. А мати розповідала, що одержала сповіщення про те, що він зник безвісти...

З такими словами, сповненими відчаю та болю, а також проханням знайти місце поховання Єгора Федоровича Бикова звернувся по допомогу його молодший брат Петро, який нині мешкає в Мінську (Республіка Білорусь). Запитувач самостійно розшукав сповіщення про загибель Єгора, розміщене на сайті Об’єднаної електронної бази загиблих воїнів (www.obd-memorial.ru), і завдяки цьому дізнався, що старший брат загинув на території України і був похований біля х. Коротич Харківського району Харківської області.

Маловідомі сторінки з біографії відомого Героя
3 листопада 2016 року
…Шолуденку доручалися найвідповідальніші бойові завдання й, ризикуючи власним життям, він завжди їх виконував. Неодноразово проводив глибокі рейди в тил противника з групою розвідників, надаючи цінні відомості про силу та засоби противника, чим сприяв командуванню бригади вирішувати успішно бойове завдання з оточення та знищення противника».
З нагородного листа про представлення до звання Героя Радянського Союзу.

Старшина Никифор Шолуденко – командир розвідувального взводу, який 5 листопада 1943р. на танку першим увірвався в центр столиці України, однак загинув, і посмертно був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Ця історія добре знайома киянам, проте невідомим залишався той факт, що малою батьківщиною воїна є с. Сваром’є Вищедубечанського району Київської області та сусіднє с. Лебедівка, у якому він закінчив школу.

Прошу повідомити, де похований мій батько?
20 жовтня 2016 року
…звертаємося до Національного музею історії України у Другій світовій війни з проханням провести роботу з виявлення з-поміж матеріалів Документального фонду з обліку людських військових втрат України додаткових даних стосовно загиблого…

Серед офіційних установ, які регулярно звертаються з проханнями про допомогу до музею, – Управління благоустрою територій та комунального обслуговування Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Саме запит цієї установи став для науковців музею черговою загадкою з багатьма невідомими.

Для моєї родини важливо знайти могилу батька, діда, прадіда…
7 жовтня 2016 року
…Я розумію, що володію дуже мізерною інформацію, але дуже надіюсь на Вашу допомогу

«Знаю точно, що моя бабуся їздила на могилу діда в Тернопільську область у кінці 1980-х рр., але вона не змогла згадати точно, у який населений пункт. Її запросили туди, коли знайшли його могилу. Бабусі вже немає 25 років. Її доньки всі померли. Залишився тільки син – мій батько. Я розумію, що володію дуже мізерною інформацією…» – писала Людмила Ярошинська у своєму листі до співробітників музею з надією знайти інформацією про поховання діда – Григорія Омеляновича Дещенка...

Війна не завжди безвість…
30 вересня 2016 року
Прошу уточнити, чи було перепоховання загиблого сержанта – навідника Олександра Єрастова, який загинув на території Харківської області 10 серпня 1943р.

Улітку 1943р. 6-та гвардійська повітрянодесантна дивізія брала участь у битві на Курській дузі ( 5липня – 23 серпня 1943р.). З метою зриву великого наступу німецьких військ та створення сприятливих умов для контрнаступу воїни дивізії стояли на смерть в оборонних боях на бєлгород - курському напрямку в районі Прохорівки. Потім у складі 5-ї гвардійської армії Воронезького фронту брали участь у Бєлгород - Харківській наступальній операції...

Кинуті у вир війни…
12 вересня 2016 року
На запит Національного музею історії України у Другій світовій війні… повідомляємо про виготовлення і встановлення окремої меморіальної дошки із зазначенням згаданих прізвищ червоноармійців, які загинули в травні 1944р. Меморіальна дошка розміщена на Меморіальному комплексі «Скорботна Мати» м. Броди Львівської області

Ці рядки з листа виконавчого комітету Бродівської міської ради вкотре підтвердили необхідність пошукової роботи науковців нашого музею та небайдужість української громади до питань збереження реальної історії власної країни...

Із відчаєм та надією…
5 вересня 2016 року
Шановні Пані та Панове! Міністерство оборони України! Надсилаю Вам відомості з Державного архіву Російської Федерації щодо мого рідного дядька. Це потрібно не мертвим, це потрібно живим!

Такими словами розпочиналося звернення жінки, адресоване співробітникам відділу по роботі з громадянами та доступу до публічної інформації Міністерства оборони України, які переадресували цей лист до музею із шаблонним супровідним текстом: «У відповідності до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» надсилаємо за належністю на розгляд звернення гр. «N». Про результати розгляду просимо повідомити заявника»...

Довгий пошук
22 серпня 2016 року
Я знайшов інформацію про свого прадіда… Хотів би дізнатися, де він був похований? Його звали Магда Іван Терентійович, 1914 р. н… Будь ласка, допоможіть, на Вашу відповідь чекає моя бабуся, яка кожною божою дниною дорожить!

Запити про пошук загиблих воїнів у роки минулої війни приходять щодня, робота однотипна, одні й ті самі запитання: де воював, де загинув, де похований? Здавалось би, можна звикнути, збайдужіти. Але листи наших дописувачів – відверті, емоційні, нетерплячі змушують кожного разу знайти необхідну інформацію. Особливо, коли людина веде пошук майже всі 70 повоєнних років...

Одна доля на двох
8 серпня 2016 року
Потери корпуса за 10.02.1944г.: убито – 139, ранено – 347

Журнал боевых действий 60 армии за период 01.02.1944 – 29.02.1944

На початку літа до музею надійшло два запити від однієї жінки із смт Іванків Київської області. В одному з них вона просила встановити місце поховання свого діда – Дем’яна Петровича Даниленка, а другий запит мав на меті отримати документи про загибель та місце поховання іншого діда – Миколи Яковича Герасименка, щоб викарбувати його прізвище на могилі. Вони обидва були уродженцями с. Заруддя Іванківського району Київської області, і, скоріш за все, разом пішли на фронт у листопаді 1943 р., відразу по звільненню рідного села.

Висота 215,2
21 липня 2016 року
Я, онука, розшукую свого діда – Олексія Петровича Волкова. Він загинув на Правобережній Україні в районі висоти 215,2. Допоможіть, будь ласка, знайти місце його захоронення…

У дуже короткому запиті з 10 рядків, що надійшов на адресу музею, відчувалися тривожність і водночас сподівання на розуміння та допомогу. І це цілком зрозуміло, адже запитувачка мешкає в Росії, загиблий воїн призивався з Хакаської Автономної Області (Красноярський край), родина під час війни проживала також на території Російської Федерації. Можливо, єдине, що зв’язує цю сім`ю з нашою країною, це участь О.П. Волкова в боях за визволення української землі від гітлерівців.

У світі людини у життя й смерті – конкретне людське обличчя…
15 липня 2016 року
Насилля … руйнує звиклий для людини досвід простору і часу, нищить мить як мікроодиницю виміру людського буття в світі. Куля пронизує не лише повітря, вона спотворює звикле для мене сприйняття дійсності … мій конкретний просторо-час, наповнюється загрозою, страхом, жорстокістю, болем, інколи кров’ю, інколи смертю…

Андрій Зелінський, військовий капелан, учасник АТО

Установлення долі воїна, який загинув під час Другої світової війни, ніколи не було пріоритетним завданням для радянської держави в різний час (по закінченні війни, під час так званих «відлиги» чи «перебудови»), як і збереження народу загалом ніколи не було вирішальним для будь-якого уряду. Установити долю всіх загиблих і зниклих безвісти Країна Рад ніколи не ставила за мету, оскільки б наявні дані про колосальні втрати СРСР у війні, підривали політичну систему держави, компрометували ії в очах світової спільноти.

А завтра була війна…
22 червня 2016 року

Промайнуло 75 років від 22 червня 1941 р. – календарної дати, яку тривалий час називали початком Великої Вітчизняної війни, а нині – початком німецько-радянського протистояння. Громадяни по-різному ставляться до назви цієї жахливої події, проте спільними залишаються відчуття, які виникають при згадуванні про той день. Нинішні суспільно-політичні події всередині країни і бойові дії на Сході України перемішали, викривили та переформатували громадську довіру й індивідуальні уподобання, змінили ставлення до певних подій і світогляд мешканців держави. У наші дні згадування того недільного дня викликає в одних – страх і біль, в інших – настороженість, а у більшості населення країни – «шанобливу» байдужість.

Вона не любила читати книжок та дивитися фільми про війну…
15 червня 2016 року
…Без відпочинку, без зміни, незважаючи на власний час, усі сили віддавала допомозі пораненим…

Займаючись відтворенням родоводу, до наукових співробітників музею звернулася Олена Сергіївна Дем`ян, яка розповіла про життєвий шлях своєї матері Марії Макарівни та, на прохання музейників, передала до фондової колекції родинні реліквії. Мати пішла з життя у поважному віці в 2010 р., багато чого побачивши і переживши за своє життя. Однак найбільшим потрясінням, яке випало на ії долю, була війна.

Народилася Марія 22 січня 1923 р. у м. Малині Житомирської області в багатодітній заможній родині, де зростали четверо доньок та два сини: Ніна, 1915 р. н., Володимир, 1917 р. н., Любов, 1919 р. н., Ганна, 1921 р. н., та Марія. Наймолодший брат Михайло помер у десять років.

Одинока могила
1 червня 2016 року
Біля дачних ділянок нашого садового кооперативу знаходиться могила загиблого воїна. Ми доглядаємо за нею й хочемо дізнатися, про бойовий шлях воїна, похованого в ній

З таким простим на перший погляд запитанням звернувся до музейників Анатолій Савич Письменчук. Із розповіді заявника наукові співробітники музею дізналися, що в 1970-х рр. під час пошукової експедиції учні однієї з київських шкіл, наштовхнувшись на могилу в лісовій зоні Києво-Святошинського району, разом із військовими встановили особові дані воїна. Було з`ясовано, що покоїться там гвардієць Сергій Васильович Галаган, який загинув під час виконання бойового завдання 4 січня 1944 р.

Про долю воїна нам розповіли наші дописувачі…
27 травня 2016 року
Перебуваючи в Дрездені на екскурсії, ми відвідали музей у Цайтхайне. Звернулися до співробітників музею із запитанням: чи немає в їхніх списках Андрія Дмитровича Романюка?І вони знайшли його…

Такими словами починався лист з Одеси від Людмили Костянтинівни та Віктора Андрійовича Романюків. Їхній батько, учасник Другої світової війни, не повернувся додому, а мати отримала сповіщення про те, що ії чоловік зник безвісти.

Чималих зусиль для уточнення долі загиблого воїна довелося докласти співробітникам нашого музею. Як наслідок, було встановлено, що Андрій Дмитрович Романюк 1913 р.н., уродженець с. Нечпали Шепетівського району Кам`янець-Подільської (з 1954р. – Хмельницької) області.

Тризна за воїнами-односельцями
12 травня 2016 року
Чорнобильська техногенна катастрофа та Друга світова війна – важкі випробування, що випали на долю українського народу. Зона радіоактивного забруднення, як ракова пухлина, поглинула ліси і луки, річки й озера, населені пункти, місця людської пам`яті…

До науковців музею звернувся Михайло Іванович Савлук із проханням відновити список воїнів-односельців із с. Лозниця, х. Розсохівський та Ганнівка, які були призвані на фронт Народицьким РВК Житомирської області й загинули під час Другої світової війни. Здавалося б, звичайний запит, звичайний пошук, та обсяги цієї робити виявилися колосальними. Річ у тому, що більшість плит із переліком прізвищ загиблих воїнів, викарбуваних на пам’ятнику, якого було встановлено в с. Лозниця Житомирської області (нині знаходиться в зоні радіоактивного забруднення), були пошкоджені...

На Ваш запит повідомляємо…
5 травня 2016 року
Мертві воїни мовчать. Вони виконали свою місію – захистили рідну землю від ворога. Тепер слово за нащадками…

Нині ми переймаємося подіями на Сході України, однак до музею продовжують надходити сотні листів із запитами про долі учасників минулої великої війни – Другої світової…

Нещодавно наукові співробітники музею проводили пошук за особистим запитом та листом Крюківщинської сільської ради з проханнями встановити місця загибелі та поховання воїнів, надати допомогу в отриманні інформації для реконструкції братської могили бійців, які загинули в селі під час оборонних боїв 1941р. та наступальних боїв 1943-1944рр., відновити список загиблих військовослужбовців -односельців.

Блага звістка на Благовіщення
14 квітня 2016 року
Ваше звернення щодо питання встановлення місця захоронення Вашого батька – Овсія Ароновича Ігольникова – та увічнення його пам’яті було мною отримано та ретельно розглянуто…

Такими словами розпочинався лист від військового комісара Білгородського обласного військкомату, який надійшов 7 квітня 2016р. на адресу Алли Овсіївни Буглак (Ігольникової). Розповідь про пошук місця загибелі її батька Овсія Ігольникова, який провели науковці музею, була розміщена на сайті в розділі «Повернулися з небуття» 9 червня 2015р. під назвою «Випробування Долі»...

В’язень табору «Норд»
4 квітня 2016 року
13 вересня 1941р., пораненим, полковник Бекмурзаєв потрапив у полон, став бранцем табору для військовополонених, але ворогові не скорився…

У лютому 2016р. від Національного комітету Товариства Червоного Хреста України до музею надійшов лист із проханням допомогти встановити місце поховання Івана Савича Бекмурзаєва, який не повернувся з Другої світової війни, зі слів очевидців, помер у таборі «Норд» у м. Володимир–Волинський Волинської області...

Шукаю брата
22 березня 2016 року
Я ніколи не бачила свого рідного брата, і він мене ніколи не бачив, тому що я народилася тоді, коли він був уже на війні в 1943 році…

З такими словами звернулася до співробітників музею Антоніна Федотівна Шаєнко – сестра загиблого воїна. У листі запитувачка згадувала: «Я пам’ятаю малою, що приходив якийсь закривавлений лист, можливо, це була похоронка, а вже у 50-ті роки з нашого військкомату передали нагороду – «велику» Зірку. Під час пожежі всі документи згоріли, і мені вже немає до кого звернутися, щоб дізнатися, де загинув і де могила мого брата – Івана Федотовича Назаренка. Зі слів моєї мами, брат загинув наприкінці війни. Може, Ви мені допоможете ?». Листів від удів, братів та сестер колишніх учасників війни небагато, і вони завжди привертають особливу увагу...

Увага! Розшук!
1 березня 2016 року
Сім десятиріч, що відділяють сучасників від подій Другої світової війни, безжалісно намагаються стерти з пам’яті нових поколінь імена колишніх фронтовиків, у першу чергу – зарахованих зниклими безвісти. На жаль, цьому сприяють як сучасні події, так і небажання нових можновладців лікувати рани тих часів. Проте, на щастя, є люди, які всупереч часу й жахливому протистоянню намагаються піднятися над подіями сьогодення. «Помилки минулого потрібно виправляти сьогодні, інакше завтра – вони знов постануть перед суспільством», – так кажуть ті, хто повертає з небуття імена забутих та «викреслених» з історії воїнів. Їх називають просто – пошуковці...

Улітку 2015р. під час проведення воєнно-пошукової розвідки на місцях колишніх боїв на території Карелії були підняті останки багатьох невідомих воїнів, загиблих у 1944р. На жаль, не в кожного загиблого був солдатський медальйон, із якого можна було б дізнатися хоч мінімальну інформацію про колишнього бійця. Шукачі звернули увагу, що на одягу одного з полеглих була прикріплена медаль «За бойові заслуги» з вибитим номером на звороті. Саме з неї і розпочався пошук імені цього безіменного солдата.

З нагородного відділу Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації надійшла відповідь, що ця медаль була вручена 4 березня 1944р. гвардії молодшому сержанту Олексію Гавриловичу Ковальчуку...

Неординарний запит
11 лютого 2016 року
Звертаюся до Вас за допомогою, прошу, будь ласка, допоможіть… це в буквальному сенсі питання життя і смерті… звичайна пошта в місті не працює з кінця 2014р. … звідси я можу звертатися лише електронною поштою… треба мовчати про це звернення до українських державних інстанцій…тут наразі справжній 1937р. ...

У цій історії не вказуються ні назви населених пунктів, ні справжні імена, змінені прізвища, оскільки існує реальна загроза для життя дописувачки. Ми просто робимо свою справу – зберігаємо людську пам`ять, як робили це раніше і будемо робити надалі. Ми – хранителі людської пам`яті… Ми вперше зіткнулися з ситуацією, коли від інформації 70-річної давнини залежить доля й життя сучасних людей.

Запитувачці потрібна була інформація про її родича – поляка за національністю, який загинув у кінці Другої світової війни. Справа в тому, що родина, яка свого часу переїхала із Західної України на Донбас на роботу, зараз шукає можливість виїхати звідти до Польщі...

«Батько не загинув, він був живий, але “зник”!»
10 лютого 2016 року
Похоронка на батька, яка зберігалася в нашій родині багато років, лише ускладнювала його пошук…

Такі дивні на перший погляд рядки написала Тамара Тихонівна Кацуба в своєму листі до науковців музею. Жінка дякувала за знайдене сповіщення на батька – Тихона Іларіоновича Бойка, у якому він значився не «загиблим», а «зниклим безвісти».

Зазвичай кожен, хто шукає полеглих під час Другої світової війни родичів, воліє знайти документ із записом конкретної дати й місця загибелі бійця, а в цьому випадку все було навпаки…

Місця пам’яті. Підсумки проекту
2016 рік

Музей – це місце зберігання та акумулювання загальнонаціонального документального та інформаційного фонду про загиблих у роки Другої світової війни. Ми проводимо персональні пошуки та співпрацюємо з багатьма громадськими організаціями. З 2015р. колектив долучився до плідної співпраці із всесвітньовідомими об’єднаннями – Асоціацією єврейських організацій та общин України (ВААД України) й Товариством із збереження й захисту єврейських кладовищ у Європі (ESJF). Партнерами ESJF є також Білорусь, Чехія, Молдова, Польща й Сербія. Наша спільна робота направлена на відновлення та захист знищених за часів Голокосту кладовищ єврейських громад у Європі. Оцініть перші результати – перегляньте відеоролик, підготовлений ESJF.

«До початку Другої світової війни в Європі проживало понад 7 млн євреїв. Життя і смерть мають різні виміри, для євреїв – це 6 млн убитих людей під час Голокосту: дітей і дорослих, чоловіків і жінок, молодих і старих. Близько 8 тис. єврейських кладовищ знаходилися між Ельбою та Дніпром. Велика кількість із них були повністю знищені. У рамках проекту зі збереження у 2015р. були розчищені й огороджені 33 кладовища. Більше 60 некрополів будуть розчищені й упорядковані до кінця 2016р.»