ПОВЕРНУЛИСЯ З НЕБУТТЯ

Незручна історія…
15 грудня 2015 року
Із співбесіди зі свідками було встановлено, що бійці, загиблі 5 липня 1941р. під час аварії потяга, були поховані на залізничній станції. Перепоховання не проводилося, тому що на цьому місці побудовано буряковий пункт…

Цей запис, зроблений понад 40 років тому офіцером Чортківського військкомату на листі-розпорядженні з Тернопільського ОВК, шокував співробітників музею, які проводили пошук саме цієї могили, й викрив одну з проблем в обліку та благоустрої військових поховань бійців Другої світової війни. Справа у тім, що Віце-президент Міжнародного інформаційно-аналітичного центру (FEBS) звернувся до науковців із запитом підтвердити або спростувати інформацію про поховання на території України десятьох загиблих воїнів, серед яких був і Володимир Юхимович Коляда.

Українському роду не буде переводу…
25 листопада 2015 року
Час нестримно віддаляє нас від подій минулого, спонукає до переосмислення власного життя, змушує кожного поринути в історію своєї родини. Замислитися над звершеним…

Імовірно, кожному мешканцю України відомо нині ім`я Надії Савченко. Активна учасниця Революції гідності. Від початку проведення антитерористичної операції на Сході України старший лейтенант Савченко – доброволець батальйону «Айдар». 17 червня 2014р. потрапила в полон, була вивезена на територію Росії, звинувачена у вбивстві російських журналістів. Нині перебуває під слідством. Офіційно визнана політичним в`язнем. 2 березня 2015р. удостоєна звання Героя України.

«Кос», «Денис», «13»…
23 листопада 2015 року
Останнім часом почастішали повідомлення про знайдені архіви з автентичними документами ОУН і УПА, що були заховані в бідонах у земляних схованках…

У 2008р. Рівненською обласною організацію Всеукраїнського братства вояків ОУН-УПА до музею було передано бідон з архівом «Коса» – Андрія Михалевича, одного з діячів національного визвольного руху на Волині.

Цей бідон, захований приблизно наприкінці 40-х рр. ХХ ст. на межі Старовижівського і Ратнівського районів Волинської області, розконсервував уже в наш час колишній станичний Йосип Шиманський.

Ємельян – Мелентій – Валентин: три імені – одна доля
20 жовтня 2015 року
Десятки років батько шукав інформацію про свого сина. Співробітники військкоматів ретельно переглядали документи, проте результат був невтішний – зник безвісти, інших даних немає. А відгадка була зовсім поруч…

Через кілька років після завершення війни, у 1949р., Тимофій Тимофійович Волік звернувся до Сатанівського РВК Кам`янець-Подільської області із запитом про встановлення долі сина – Ємельяна Тимофійовича Воліка. Старий указав в анкеті всі відомі йому подробиці – де народився син, звідки був призваний, звання, посада, дата останньої звістки, проте відповідь із військкомату була невтішною: «Ваш син.., командир танка, старшина – зарахований зниклим безвісти у травні 1944р.»

Випробування Долі
9 червня 2015 року
Лікарі заборонили мені їхати в таку далечину, і син просив залишитися вдома, але я їм відповіла: це мій обов'язок...

Із такими думками їхала Алла Овсіївна Буглак (Ігольнікова) у потязі "Київ - Бєлгород". Дехто зі знайомих попереджав не їхати до Росії зараз - коли на сході України триває неоголошена війна між двома державами, адже невідомо, як поставляться до киянки місцеві мешканці. Старенька перевела погляд на сина Олександра, який їхав поруч, і подумки сказала собі, що найгірше у своєму житті вона вже бачила. У пам'яті спливали події дитинства, які стали невід`ємною частиною величезного злочину проти людства - Голокосту…

Дорожня карта киянина Никитюка
14 травня 2015 року
Як же то може бути – людина засвідчила своє перебування на Землі своїм народженням, працею, захистом свого народу до останнього свого подиху, а ось місця його героїчного вчинку немає!?
Десь лежить його тіло у чужій землиці. А чи така вона пухка, як в Україні?

У травневі дні 2015р. до музею, як завжди, надійшло чимало запитів про пошук загиблих. Здавалось би, минуло понад 70 років з дня перемоги, покоління переможців відійшло з життя, то ж кому потрібна інформація про бойові шляхи й місця загибелі рядових солдатів та офіцерів Червоної армії?

Досвід роботи музейників свідчить, що в першу чергу заявниками на пошук є діти війни. Нині вони досягли поважного віку й, стоячи на краю земного життя, відчувають обов’язок знайти могилу рідної людини та розповісти про нього своїм нащадкам. Як правило, такі заявники мають активну громадянську позицію, не лише добре обізнані з історією свого роду та країни, а й сформували власну оцінку подій, учасниками яких довелося стати їхнім рідним, а свідками їм самим.

Серед таких громадян киянка Тетяна Григорівна Кучер, яка розшукувала дядька – Василя Савовича Никитюка. Спираючись на його фронтові листи, спогади ветеранів та історичну літературу, жінка самотужки склала «Дорожньо-військову карту переміщення В.С. Никитюка з України до Ленінграда та по прибалтійській території», яка неабияк вразила науковців музею, оскільки оперувала даними від дня призову дядька до часу його останньої звістки.

Скорботний ужинок війни – брати Щербані
7 травня 2015 року
Прикро, що історії про моїх прадідів немає жодної, окрім одної: «… усі п’ятеро братів пішли на фронт, і ніхто не повернувся…

Квітень 2015р. У Національному музеї історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років йде робота над створенням виставки «Родинна пам'ять про війну: Збережено» до 70-річчя Перемоги над нацизмом. Уже підібрані родинні історії про рядових та офіцерів Червоної армії, учасників національно-визвольних змагань та українців, які волею долі воювали у військових з’єднаннях інших армій. Триває пошук акцентного комплексу – родини, історія якої б відбивала в собі всю трагедію жертовності українства в роки війни; родини, прізвище якої відвідувач ніколи не забуде. Саме в цей час із Маріуполя до музею надійшов лист від Анастасії Володимирівни Денисюк, у якому дівчина просила повідомити про своїх прадідусів – п’ятьох братів Щербанів, які не повернулися з війни.

Диво на Святого Миколая
5 січня 2015 року
Життя набагато непередбачуваніше й несподіваніше, ніж ми його можемо собі уявити…

Що це справді так, науковці музею змогли переконатися 19 грудня 2014р., в День Святого Миколая, під час пошуку інформації про загиблого. Того дня до музею надійшло дев'ять листів від Служби розшуку Товариства Червоного Хреста України. Зазвичай після реєстрації кожен запит проходить кілька етапів опрацювання: пошук за електронними базами даних, у друкованих мартирологах, а також за оригінальними матеріалами Документального фонду з обліку людських військових втрат України. Попередній пошук відбувається у приміщенні, де триває наповнення Всеукраїнської електронної бази даних на загиблих та зниклих безвісти воїнів.

Брат за брата
5 січня 2015 року
…Даю чесне слово, що, якщо втретє потраплю на фронт, знищу за Павла сотню цих гадів…

Такі слова написав Борис Олексійович Алексєєв у квітні 1942 р. в листі друзям, коли дізнався, що його старший брат Павло загинув. Проте сам воїн додому не повернувся, загинув, так і не дізнавшись, що брат залишився живим…

Майже через сім десятиліть після тих подій до науковців музею звернувся Олександр Костянтинович Алексєєв – племінник загиблого – із проханням розшукати відомості про дядька Бориса, який вважається зниклим безвісти. У родині Олексія та Марії Алексєєвих виросли троє синів – Павло, Борис і Костянтин та дві доньки – Віра і Зоя. Сім'я мешкала в с. Рубіжне на Ворошиловградщині (нині Луганська область). Звідти, задовго до початку війни з Німеччиною, старші брати були призвані до лав Червоної армії. У червні 1941р. Павло повернувся додому, а Борис і далі служив у м. Самбір у прикордонних військах. За день до нападу Німеччини на СРСР Борис сфотографувався і 22 червня 1941р. надіслав світлину мамі, на звороті якої написав: "Це я після промови Молотова про початок війни".