Експозиція «На чужих війнах»
Олег Міхнюк

Життєві шляхи тих, хто воював в Афганістані, розійшлися по різних сторонах. Чиясь душа на небі, а хтось потрапив у госпіталь чи сів у інвалідну коляску, є й такі, чия рука простягнулася по милостиню. Є серед цієї когорти й ті, хто подався у спецназ, рекет, мафію. Комусь пощастило стати успішним бізнесменом чи відомим політиком. Нині всіх їх поєднує насамперед минуле, а не сьогодення. Утім, з-поміж «афганців» вирізняються яскраві особистості, які за жодних обставин не зрадили своїм життєвим принципам. Таким був Олег Міхнюк – Герой України, повний кавалер ордена «За мужність», кавалер двох орденів Червоної Зірки та медалі «За відвагу». Він залишався вірним обраному життєвому шляху навіть тоді, коли трагічні події новітньої української історії скоригували погляди багатьох українців, роз’єднали родини. По різних сторонах барикад опинилися й колишні бойові побратими. Та Олег Міхнюк назавжди з рідним народом – і в бою, і в пам’яті.

Він ще зі шкільних років мріяв стати кадровим військовим. Після школи подав документи до Рязанського повітрянодесантного училища, але вступити не судилося. Та все ж йому довелося одягти військову форму. Наступного дня після свого повноліття, 29 жовтня 1983 р., Олег був призваний до лав армії. За чотири місяці пройшов підготовку в навчальній частині, достроково склав іспити з відзнакою й одержав звання сержанта. А вже за кілька днів опинився на війні в Демократичній Республіці Афганістан. Старший сержант, десантник, він неодноразово супроводжував колони, виходив на бойові операції, у боях був двічі поранений. Перший раз у травні 1984 р. поблизу Гардеза, коли витягав поранених товаришів з-під вогню «духів», удруге – у травні 1985 р. в Мараварській ущелині під час операції «Відплата», прикриваючи відхід товаришів.

Олег Міхнюк любив повторювати: «У тих, хто пройшов Афганістан, загострене почуття справедливості». Боротьбі за справедливість він і присвятив своє подальше життя. Понад двадцять років опікувався питаннями захисту ветеранів та інвалідів війни, членів сімей загиблих учасників бойових дій, був одним з ініціаторів створення Української Спілки ветеранів Афганістану.

Загострене почуття справедливості «привело» Олега Міхнюка на Майдан Незалежності у грудні 2013 р. Разом з іншими «афганцями» брав участь в охороні мітингувальників, здійснював контроль за порядком, запобігав провокаціям. Зі створенням Самооборони Майдану був обраний сотником 8-ї «афганської» сотні. За спогадами учасників Революції Гідності, саме йому належала ідея підпалити шини на вулиці Грушевського, щоб завадити «Беркуту» стріляти в учасників протесту.

З початком антитерористичної операції на Сході України Олег Міхнюк не зміг залишатися осторонь захисту цілісності країни. Маючи великий бойовий досвід, багато зусиль доклав до організації, підготовки та навчання добровольців. А з липня 2014 р. сам став учасником бойових дій – командиром 8-ї сотні 24-го добровольчого батальйону територіальної оборони «Айдар».

У серпні частини батальйону вели бої з терористами за контроль над дорогою Луганськ – Краснодон. Адже саме цим шляхом із території Росії постачається зброя бойовикам самопроголошеної «ЛНР». 20 серпня 2014 р. під час мінометного обстрілу українських позицій біля селища Новосвітлівка Луганської області Олег Міхнюк до останнього подиху віддавав команди зайняти укриття, намагаючись зберегти життя бійців, але своє життя зберегти не зміг.

В Олега Івановича залишилися дружина та четверо дітей.

Указом Президента України № 494 від 21 серпня 2015 р. Олегу Міхнюку присвоєно звання Героя України (посмертно).

2017 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.