Головна експозиція

У процесі підготовки наукової концепції експозиції та втілення її в життя науковці Національного музею історії України у Другій світовій війні, спираючись на досягнення фундаментальної історичної науки, власний досвід, фондово-джерельну базу та залучаючи архівний документальний наратив, ставили за мету історично адекватне відображення епічних подій боротьби проти нацистського агресора, що стали центральним явищем ХХ століття.

Головна експозиція Меморіалу як втілення наукової концепції не лише презентує реліквії, а й робить акцент на їхніх інформативно-пізнавальних, антропологічних та аксіологічних властивостях, дає можливість сприймати експозити як у структурі окремої теми чи залу, так і в загальному контексті Другої світової війни. Експозицію розгорнуто в 16 залах площею 5 тис. кв. м; вона налічує 17 тис. 400 експозитів, постійно доповнюється, удосконалюється та актуалізується. При цьому автори використовують здобутки сучасної музеології. В основу просторового рішення покладено синтез кількох методів проектування, пріоритетним серед яких є музейно-образний, що (за умови залучення винятково автентичних матеріалів) трансформувався в реліквійно-образний. Особливістю експозиційно-просторової інтерпретації змісту, що суттєво підсилює емоційний вплив, стала подача історичного матеріалу через символи й образи, які легко сприймаються та запам’ятовуються.

Наскрізним реліквійно-образним вузлом експозиції є так звана «Дорога війни» – акцентний стрижень, що об’єднує всі зали, пов’язує їх тематично та хронологічно. «Дорога» проходить через центр кожного залу й оформлена як художньо-історичний образ конкретної теми. Матеріали, представлені у вітринах, розкривають відповідне коло подій, деталізують їх через особисті людські долі. Як у концепції, так і в експозиції пріоритетне значення надається українській тематиці. Попри те, що у 30–40-х рр. ХХ ст. Україна не мала суверенної держави, українці одними з перших опинилися віч-на-віч з агресором. Ще до початку Другої світової війни, на зламі 1938–1939 рр., щойно створена Карпатська Україна була принесена в жертву геополітичним інтересам європейських держав і потоплена в крові військами гортистської Угорщини.

Український вимір Другої світової війни акцентовано не випадково, адже Україна внаслідок свого геополітичного й геостратегічного становища стала одним з основних плацдармів радянсько-німецького фронту. Упродовж 35 місяців на її теренах велися активні бойові дії регулярних військ, у яких було задіяно близько 60% дивізій Вермахту і 50% частин Червоної армії. У воєнні роки з України було мобілізовано майже 7 млн осіб, що становило 23% особового складу радянських Збройних сил. Маршали і генерали, українці за походженням, очолювали майже половину з 15 фронтів, серед генералітету періоду війни – близько 300 українців. Вражають безповоротні людські втрати України. За деякими оцінками, вони сягають від 8 до 10 млн осіб.

Свого часу Уїнстон Черчілль писав: «З-поміж усіх народів, які опинилися під владою Німеччини, чи не найбільше постраждав український. Але, разом з тим, він ціною мільйонів своїх представників зробив величезний внесок у перемогу над нею…»

Високо оцінений подвиг воїнів-українців: понад 2 тис. із них удостоєні найвищої радянської нагороди – звання Героя Радянського Союзу, сотні тисяч відзначені орденами й медалями.

2017 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.