Виставки, що експонуються
Виставка «Праведний шлях: українці-рятівники»

Українці та євреї мають тисячолітню історію співіснування. І Друга світова війна стала їхньою спільною, наймасштабнішою за втратами, трагедією.

Кажуть, що горе об’єднує сильніше, аніж радість. Під час нацистських переслідувань тисячі українців подали руку допомоги своїм єврейським сусідам, знайомим і незнайомим.

Виставка «Праведний шлях: українці-рятівники» утверджує подвиг тих, хто силою свого духу розривав ланцюгову реакцію насильства і, ризикуючи життям, приходив на допомогу приреченим євреям.

Експозиційна симфонія виставки надає голос трагедії Голокосту та торжеству людського Добра, увиразнюючи та посилюючи історії тих, хто, урятувавши інших, загинув сам, тих, хто не говорив і навіть не думав про себе як про героя, тих, хто був поруч, щоб витягнути «своїх» і «чужих» євреїв із безодні смерті.

Політичні мотиви, історичні обставини, юридичні колізії почасти ставали на перешкоді офіційного відзначення українців почесним званням Праведникa народів світу, яке надає ізраїльський меморіал Яд Вашем. Ненагороджених рятівників ми також повинні знати та пам’ятати. Історія їхнього праведного шляху відображена на експозиційному полотні.

Основу виставки становлять нові надходження з фондів Національного музею історії України у Другій світовій війні, які презентують родинні історії, фото, документи та особисті речі. Використано матеріали з Музею Митрополита Андрея Шептицького, Українського центру вивчення історії Голокосту та інші джерела.

Атмосферу страху, небезпеки та смерті на окупованій території України відтворюють автентичні листівки-оголошення, розтиражовані у Львові, Станіславі, Луцьку, Києві, Харкові, Бердичеві, а також фотосвідчення та документальні матеріали нацистських злочинів, що нікого не залишать байдужим. Тридцять дві зворушливі історії порятунку стали промовистим свідченням людяної поведінки в нелюдських умовах війни.

Привертають увагу особисті матеріали Олександри Шулежко, яка в 1941 р. в Черкасах організувала сирітський притулок. Сто врятованих вихованців дитбудинку, з яких близько чверті були дітьми розстріляних євреїв, називали її мамою. До кінця своїх днів жінка жила з радянським тавром «колаборантки». Нині її ім’я викарбуване на Стіні Честі в Саду Праведників у Яд Вашемі (Єрусалим).

Плеяду рятівників під час Голокосту мала й Українська греко-католицька церква. Окреме місце в цьому пантеоні імен належить Митрополиту Андрею Шептицькому, досі не визнаному Праведником, та його брату о. Климентію – Праведнику народів світу. Блаженніший налагодив централізовану систему порятунку євреїв від нацистських переслідувань. Їм надавали свідоцтва про хрещення, українські імена, а потім розподіляли по монастирях.

Представлені артефакти та драматичні долі рятівників дають можливість замислитися над моральністю вибору та складністю цього рішення, обов’язку людини перед Богом і ближніми. Через усвідомлення уроків історії, одним із яких є подвиг українських Рятівників і Праведників народів світу, сучасне українське суспільство зміцнює свою духовну силу.

«На лінії вогню»

Нова виставка музейного проекту «Український Схід» має назву «На лінії вогню». Розповідь про звитягу та жертовність патріотів України, які на східних теренах нашої Держави відстоюють її суверенітет у борні з російським агресором, долають наслідки ворожої інтервенції і розривають тенета повзучого путінізму та гібридної війни.

У ландшафті виставки, окресленому умовними експозитарними кластерами-блоками «Наші», «Чужі», «(Не)чужі», символічно відтворено лінію вогню в зоні проведення Операції Об’єднаних сил на Сході України. Експресивність вогневої межі підсилено банерами з оригінальними світлинами руйнувань і обстрілів. Закрита капсула – «Скриня Пандори» образно фіксує мить довгоочікуваного миру на українській землі.

В експозиційному просторі розділу «Наші» лінія вогню пролягає через пошкоджені та понівечені, але рятівні для бійців і волонтерів автомобілі, кожен із яких має свою неповторну історію, а продовжують та увиразнюють її здійняті вгору 27 синьо-жовтих прапорів – символів адміністративно-територіальних одиниць унітарної Держави. Посічені осколками, пропахлі порохом, вицвілі під пекучим сонцем, вони майоріли над бліндажами, КПП та будівлями, а нині віщують нашу Перемогу.

Символічні батальйони, що стоять на вогневих позиціях, представлені особистими речами військовослужбовців, які зупиняють вогонь ворога; капеланів, які дбають про душу солдата; медиків, що в польових умовах лікують та рятують поранені тіла військовиків; волонтерів, чия безкорисна допомога, особливо в перші місяці протистояння, так потрібна була нашим бійцям; журналістів, репортажі яких доносять до нас гірку правду про війну, вселяють віру в неминучу Перемогу.

Дорожні знаки і вказівники населених пунктів, що раніше креслили лінії мирного розподілу, тепер, пошкоджені ворожими обстрілами, позначають умовну межу між війною і миром, між «Нашими» і «Чужими».

Тему гібридної війни, яку різними методами й засобами веде Росія, розкриває блок експозиції «Чужі». Тут – низка неспростовних свідчень російської агресії проти України, зокрема документальне фото із зображенням уламків «Боїнга» рейсу МН17.

Розділ «(Не)чужі» – про складну долю мешканців Донбасу, що опинилися в зоні війни. Музейною мовою йдеться про суперечливий вибір декотрих із них, що стали на шлях сепаратизму та зради, а також трагедію тих, які не перейшли на бік ворога, але змушені були залишитися на окупованій території. Окремий сюжет – про тих, хто залишився патріотом України, не втратив державницького духу, національної свідомості та ідентичності, долучився до спротиву російським окупантам.

Розташування експонатів на умовній лінії вогню від початку експозиції і до її завершення відображає динаміку бойових дій, поступове згасання вогневої напруги і поволі переходить у «зал надії», представлений кількома музейними інсталяціями. У центрі – машина «швидкої допомоги», яка вивезла з лінії вогню не одного пораненого та сигналізує про невідкладну допомогу, що її потребує виснажена війною Україна. Поруч однострої наших військовиків, бронежилети, що символічно утворюють захисний «Щит України», та світлини їхніх дітей як промовистий приклад сподівання на Зустріч, Соборність, Мир і Перемогу. Надію на визволення захоплених територій вселяє небайдужість дітей «звідти» – їхні листи та малюнки, розповіді про рідне мешкання, іграшки, а також уціліле піаніно з дитячого садка зруйнованих Пісків як своєрідний оберіг мирного майбутнього нашої Держави і сподівання на повернення в рідний Донбас.

Слава Україні! Героям слава!

«УГКЦ – час випробувань»

Українська греко-католицька церква (УГКЦ) завжди стояла на засадах українства, любові до своєї рідної землі, оточення, Бога… У різні часи УГКЦ була гнаною та небажаною в очах окупантів. Але навіть у жорстокі для вірних роки Церква жила життям своєї пастви, поділяла її радощі та незгоди, прирікаючи себе на ув’язнення, цькування та мученицьку смерть.

«УГКЦ – час випробувань» – уже в назві закладено суть презентованої експозиції, де музейними засобами відтворено ключові події на тернистому шляху до відродження, вшановано пам’ять священиків та вірян – греко-католиків.

Більшість експонатів представлено широкому загалу вперше. Одні надійшли із розсекречених архівів, інші – з напівзакритих особистих колекцій, які ретельно приховувалися і зберігалися в родинах. Зібрані по крихтах науковцями музею під час численних відряджень оригінальні матеріали є доказом глибокої християнської віри та незламної відданості своїй Церкві й народу. Документальні свідчення – першоджерела Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, матеріали колекціонера-дослідника Дмитра Піркла.

Акцентними стали унікальні артефакти з фондів Музею Митрополита Андрея Шептицького Львівської архієпархії УГКЦ. Кожний із цих експонатів пронизаний світлом насиченої барви, відлунням особливого тепла, що несе в собі благодать, сповнену молитовною енергією.

Уперше звучить у стінах Національного музею розповідь про греко-католицьке духовенство Галичини, Закарпаття, Буковини, яке відіграло значну роль в українському відродженні, особливо в середині ХІХ – на початку ХХ ст., життєписи греко-католицьких священиків, які здійснювали душпастирську діяльність під час радянської та нацистської окупацій. Незважаючи на широку кампанію з переслідування, залякування, дискредитації греко-католицького єпископату й духовенства, духовні отці забезпечили існування самої Церкви, зберегли можливість для вірян мати доступ до святих таїнств, надавали допомогу повстанцям, рятували євреїв під час нацистської окупації. Тут також документи про підготовку і проведення Львівського псевдособору, реакцію мирян на перехід у православ’я, катакомбний період Церкви та перебування священиків у ГУЛАГу.

Артефакти розповідають про тих, хто не зрікся віри у час випробувань і пройшов через пекло радянських таборів.

Портрети митрополитів Андрея Шептицького та Йосифа Сліпого, речі, статті, листівки, представлені на експозиційному полі, стверджують їхній життєдайний шлях. Привертають увагу матеріали отця Степана-Романа Коломийця, пароха одного із сіл на Галичині, який під час нацистської окупації рятував молодь від вивезення на примусові роботи до Німеччини; священика Йосифа Райха, котрий допомагав українцям вижити під час війни і був по-звірячому закатований поляками, що діяли у складі винищувальних батальйонів НКВД; отця Миколи Цегельського, якого було заарештовано за відмову перейти у православ’я; схимонахині Марії (у миру – Фаїна Ляхер), яку врятували від нацистського переслідування сестри-студити жіночого монастиря на Львівщині.

Виставка не претендує на повне і всебічне висвітлення історії греко-католицької церкви в роки війни та в катакомбний період. Лише окреслено деякі неоднозначні питання, зроблено спробу перевести їх із політичної в історичну площину і дати відповідь на них мовою музейних матеріалів.

2018 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.