Виставки, що експонуються
«На лінії вогню»

Нова виставка музейного проекту «Український Схід» має назву «На лінії вогню». Розповідь про звитягу та жертовність патріотів України, які на східних теренах нашої Держави відстоюють її суверенітет у борні з російським агресором, долають наслідки ворожої інтервенції і розривають тенета повзучого путінізму та гібридної війни.

У ландшафті виставки, окресленому умовними експозитарними кластерами-блоками «Наші», «Чужі», «(Не)чужі», символічно відтворено лінію вогню в зоні проведення Операції Об’єднаних сил на Сході України. Експресивність вогневої межі підсилено банерами з оригінальними світлинами руйнувань і обстрілів. Закрита капсула – «Скриня Пандори» образно фіксує мить довгоочікуваного миру на українській землі.

В експозиційному просторі розділу «Наші» лінія вогню пролягає через пошкоджені та понівечені, але рятівні для бійців і волонтерів автомобілі, кожен із яких має свою неповторну історію, а продовжують та увиразнюють її здійняті вгору 27 синьо-жовтих прапорів – символів адміністративно-територіальних одиниць унітарної Держави. Посічені осколками, пропахлі порохом, вицвілі під пекучим сонцем, вони майоріли над бліндажами, КПП та будівлями, а нині віщують нашу Перемогу.

Символічні батальйони, що стоять на вогневих позиціях, представлені особистими речами військовослужбовців, які зупиняють вогонь ворога; капеланів, які дбають про душу солдата; медиків, що в польових умовах лікують та рятують поранені тіла військовиків; волонтерів, чия безкорисна допомога, особливо в перші місяці протистояння, так потрібна була нашим бійцям; журналістів, репортажі яких доносять до нас гірку правду про війну, вселяють віру в неминучу Перемогу.

Дорожні знаки і вказівники населених пунктів, що раніше креслили лінії мирного розподілу, тепер, пошкоджені ворожими обстрілами, позначають умовну межу між війною і миром, між «Нашими» і «Чужими».

Тему гібридної війни, яку різними методами й засобами веде Росія, розкриває блок експозиції «Чужі». Тут – низка неспростовних свідчень російської агресії проти України, зокрема документальне фото із зображенням уламків «Боїнга» рейсу МН17.

Розділ «(Не)чужі» – про складну долю мешканців Донбасу, що опинилися в зоні війни. Музейною мовою йдеться про суперечливий вибір декотрих із них, що стали на шлях сепаратизму та зради, а також трагедію тих, які не перейшли на бік ворога, але змушені були залишитися на окупованій території. Окремий сюжет – про тих, хто залишився патріотом України, не втратив державницького духу, національної свідомості та ідентичності, долучився до спротиву російським окупантам.

Розташування експонатів на умовній лінії вогню від початку експозиції і до її завершення відображає динаміку бойових дій, поступове згасання вогневої напруги і поволі переходить у «зал надії», представлений кількома музейними інсталяціями. У центрі – машина «швидкої допомоги», яка вивезла з лінії вогню не одного пораненого та сигналізує про невідкладну допомогу, що її потребує виснажена війною Україна. Поруч однострої наших військовиків, бронежилети, що символічно утворюють захисний «Щит України», та світлини їхніх дітей як промовистий приклад сподівання на Зустріч, Соборність, Мир і Перемогу. Надію на визволення захоплених територій вселяє небайдужість дітей «звідти» – їхні листи та малюнки, розповіді про рідне мешкання, іграшки, а також уціліле піаніно з дитячого садка зруйнованих Пісків як своєрідний оберіг мирного майбутнього нашої Держави і сподівання на повернення в рідний Донбас.

Слава Україні! Героям слава!

«УГКЦ – час випробувань»

Українська греко-католицька церква (УГКЦ) завжди стояла на засадах українства, любові до своєї рідної землі, оточення, Бога… У різні часи УГКЦ була гнаною та небажаною в очах окупантів. Але навіть у жорстокі для вірних роки Церква жила життям своєї пастви, поділяла її радощі та незгоди, прирікаючи себе на ув’язнення, цькування та мученицьку смерть.

«УГКЦ – час випробувань» – уже в назві закладено суть презентованої експозиції, де музейними засобами відтворено ключові події на тернистому шляху до відродження, вшановано пам’ять священиків та вірян – греко-католиків.

Більшість експонатів представлено широкому загалу вперше. Одні надійшли із розсекречених архівів, інші – з напівзакритих особистих колекцій, які ретельно приховувалися і зберігалися в родинах. Зібрані по крихтах науковцями музею під час численних відряджень оригінальні матеріали є доказом глибокої християнської віри та незламної відданості своїй Церкві й народу. Документальні свідчення – першоджерела Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, матеріали колекціонера-дослідника Дмитра Піркла.

Акцентними стали унікальні артефакти з фондів Музею Митрополита Андрея Шептицького Львівської архієпархії УГКЦ. Кожний із цих експонатів пронизаний світлом насиченої барви, відлунням особливого тепла, що несе в собі благодать, сповнену молитовною енергією.

Уперше звучить у стінах Національного музею розповідь про греко-католицьке духовенство Галичини, Закарпаття, Буковини, яке відіграло значну роль в українському відродженні, особливо в середині ХІХ – на початку ХХ ст., життєписи греко-католицьких священиків, які здійснювали душпастирську діяльність під час радянської та нацистської окупацій. Незважаючи на широку кампанію з переслідування, залякування, дискредитації греко-католицького єпископату й духовенства, духовні отці забезпечили існування самої Церкви, зберегли можливість для вірян мати доступ до святих таїнств, надавали допомогу повстанцям, рятували євреїв під час нацистської окупації. Тут також документи про підготовку і проведення Львівського псевдособору, реакцію мирян на перехід у православ’я, катакомбний період Церкви та перебування священиків у ГУЛАГу.

Артефакти розповідають про тих, хто не зрікся віри у час випробувань і пройшов через пекло радянських таборів.

Портрети митрополитів Андрея Шептицького та Йосифа Сліпого, речі, статті, листівки, представлені на експозиційному полі, стверджують їхній життєдайний шлях. Привертають увагу матеріали отця Степана-Романа Коломийця, пароха одного із сіл на Галичині, який під час нацистської окупації рятував молодь від вивезення на примусові роботи до Німеччини; священика Йосифа Райха, котрий допомагав українцям вижити під час війни і був по-звірячому закатований поляками, що діяли у складі винищувальних батальйонів НКВД; отця Миколи Цегельського, якого було заарештовано за відмову перейти у православ’я; схимонахині Марії (у миру – Фаїна Ляхер), яку врятували від нацистського переслідування сестри-студити жіночого монастиря на Львівщині.

Виставка не претендує на повне і всебічне висвітлення історії греко-католицької церкви в роки війни та в катакомбний період. Лише окреслено деякі неоднозначні питання, зроблено спробу перевести їх із політичної в історичну площину і дати відповідь на них мовою музейних матеріалів.

2018 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.