Новини
Листи. Подорож через океан

Погожого теплого жовтневого дня в головній експозиції музею відбулося унікальне дійство – вручення п’яти листів із музейної колекції «Непрочитані листи 1941-го». Отримавши свого часу 1215 епістол, викрадених у 1941 р. на пошті м. Кам’янець-Подільський у перші дні німецько-радянської війни, науковий колектив музею активно розшукує їхніх адресатів. До пошуку долучилися місцеві органи влади, школи, ЗМІ та пошуковці. Дослідження набуло гуманітарного характеру. Уже 651 лист із колекції вручений адресатам.

Кожна родинна історія – унікальна, кожна доля – непересічна, кожне життя – радість і біль. Історія цих п’ятьох листів - це подорож через час і простір: через радянську Україну, Австрію та США впродовж 77 років. Це послання подружньої пари та водночас однополчан Польових Давида та Марії до своїх рідних у Київ. Їхні листи передають шокуючу атмосферу початку німецько-радянської війни. Марія писала: «Коли війна закінчиться, тоді можете писати менше, а зараз дуже вас прошу писати частіше...». Давид хвилювався за матір: «Дуже й дуже хвилююся за Вас. Як у Вас життя? Що є від Ізі? Тітонько, Ви не турбуйтеся. Все обійдеться добре. Що чути у мами?».

Пошук рідних подружжя Польових привів нас до США, де мешкає Зоя Польова – племінниця подружньої пари. Улітку 2018 р. їй відправили копії листів, але дорогою їх викрали. До жінки дійшли лише пошматований конверт і супровідний лист. Тоді пані Зоя вирішила приїхати до Києва, аби особисто отримати родинні реліквії. З’ясувалося, що Давид та Марія Польові пройшли всю війну. Повернулися додому, але невдовзі передчасно померли. Зоя Дмитрівна – єдина, хто береже пам’ять про родину. Під час заходу в музеї вона не лише одержала невручені листи 1941-го, а й зустріла ще одного члена своєї родини – Володимира Кодрянського, якого розшукали музейники. Вони з пані Зоєю троюрідні брат і сестра, які вперше змогли зустрітися, поглянути один одному в очі та поговорити про спільне минуле, про людей, які їх об’єднують.

Незважаючи на велику кількість гостей та увагу ЗМІ, цей захід видався сімейним, затишним і теплим. Коли Зоя Дмитрівна вперше торкнулася листів, то затремтіла, бо відчула жар, який ішов до її долонь. Жінка забере послання із собою в США, їх чекає подорож через океан. Пан Володимир збереже листи тут, у Києві. У місті, яке майже через століття поєднає адресатів і послання, наче відлуння голосів із минулого, музейники втілили в життя. Листи Давида та Марії (або, як вони любили називати себе Додя та Муся) були озвучені. В лункій тиші залу, члени їхньої родини стояли поруч один з одним, слухали голоси з минулого, а по їхніх щоках текли пекучі сльози. Важко в такі хвилини стримувати шквал бурхливих емоцій.

Пошуки тривають. Щодня музейники працюють, щоб відновити втрачений зв’язок, щоб повернути листи їхнім власникам. І такі заходи, такі щирі й зворушливі почуття лише додають нам сил і наснаги, віри у власне покликання та усвідомлення важливості цієї непростої справи.

2018 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.